РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ І ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Методологічний підхід
Змістовий синтез методології, засобів, методик, логіки та прийомів дослідження
у своїй єдності обумовлює реконструкцію об’єктивного, цілісного та завершеного
знання про предмет дослідження й реалізується в організації дослідження.
Первинний аналіз дозволив виділити нез’ясовані аспекти предмета дослідження
шляхом узагальнення об’єктивного досвіду науки у пізнанні об’єкта дослідження.
Аналіз сутності предмета дослідження стосовно його змістовних характеристик
визначив цілі дослідження, що постають як шлях реалізації дослідження.
У прикладних дослідженнях засіб власне філософського пізнання набуває ознаки
предмета наукового дослідження, притаманного даній галузі наукового знання. В
системі знань, фундаментальних принципів наукового дослідження та конкретних
засобів реалізації наукового аналізу діяльності людини можна виділити теорію
систем. Її варіантами є теорія фізіологічної активності живого організму,
теорія зворотного біологічного зв’язку, концепція установок, модель
майбутнього, теорія функціональних систем [25 – 27; 63; 205; 311]. Всі ці
теоретичні моделі включають основні положення загальної теорії систем, які
використовують для онтологічного трактування системи, як упорядкованості і
цілісності буття [47; 117; 299; 617], а саме:
цілісність – принципова неможливість звести властивості системи до суми
властивостей її елементів і не виводимість властивостей цілого від кожного
окремого елементу структури;
залежність кожного елемента системи від його місця, функцій у структурі цілого,
а звідси – можливість опису системи через встановлення її структури;
структурність – мережа зв'язків і відношень системи, зумовленість поведінки
системи не стільки поведінкою її окремих елементів, скільки властивостями її
структури;
взаємозалежність системи і середовища – система є провідним, активним
компонентом взаємодії; вона формує і виявляє свої властивості в процесі
взаємодії із середовищем;
ієрархічність – кожний компонент системи, в свою чергу, може розглядатися як
система, а система, що досліджується, являє собою один з компонентів більш
широкої системи;
багатогранність обумовлена принциповою складністю кожної системи.
Для пояснення характеру взаємодії між окремими системами організму всі автори
вводять постулат, який стверджує, що за умов впливу небажаних факторів організм
орієнтований на збереження основних життєвих характеристик у деякому діапазоні
значень за основними функціональними показниками. За цих умов процес
саморегуляції поведінки розглядається як перерозподіл поточного напруження,
спрямований на виконання тих операцій, які людина оцінює як найбільш важливі.
Теоретичні пізнавальні дії щодо предмета дослідження дають можливість
узагальнити експериментальні дані у пізнанні конкретного класу явищ. Проблема
формалізації базується на суб'єктивних оцінках і передбачає системне
ув'язування суперечливих критеріїв в різних ситуаціях і є однією з найбільш
складних проблем сучасної теорії систем. Багатокритеріальність за умов широкого
спектру ситуацій – це прагнення піти від єдиної спрощеної моделі і наблизитися
до реальної дійсності. Протилежний підхід – цілісне сприйняття складної системи
завдяки обмеженій кількості найбільш значимих критеріїв. Її розв’язання має
важливе значення як у теоретичному, так і в практичному відношенні і
реалізується за допомогою розробки динамічних моделей.
Перший етап побудови динамічної моделі – опис об'єкта і умов його
функціонування. У цьому випадку аналітично виявляються ті конкретні функції, що
так або інакше повинна виконувати система для досягнення заданої мети при
певних зовнішніх умовах.
Другий етап полягає у мінімізації значимих впливів. У цьому випадку досліднику
необхідно визначити своє положення між двома полюсами. Перший – єдина спрощена
модель, з одним критерієм якості. Другий полюс – реальна дійсність у всій своїй
нескінченній складності і повноті ситуацій з нескінченною кількістю
суперечливих критеріїв.
З позицій системного аналізу окремим випадком динамічної системи є теорія
функціональної системи П.К. Анохіна [54]. Для розробки теоретичної моделі
дійсності досить часто застосовуються засоби багатокритеріальної оптимізації
динамічних систем [117; 157]. Не зважаючи на ряд недоліків, теоретична модель
П.К. Анохіна легко формалізуєма, може бути застосована під час інтерпретації
багатьох психофізіологічних і психічних явищ і приваблює широке коло
дослідників [1; 2; 7; 14; 45; 47; 161;262 – 264; 271].
Основними постулатами функціональної системи є такі.
Існування функціональної системи обов'язково пов'язане з отриманням конкретного
кінцевого ефекту, що визначає розподіл збудження по функціональній системі у
цілому.
Функціональна система, як правило, є центрально-периферичним утворенням і
включає дві категорії фізіологічних механізмів. Одні з них мають виражену
консервативність (це в першу чергу рецепторні апарати і самий кінцевий ефект),
інші характеризується пластичністю і взаємозамінністю (засоби досягнення
результату).
Абсолютною ознакою функціональної системи є наявність апаратів, що оцінюють
результати її діяльності. Це можуть бути як природжені апарати, так і
структури, які сформовані “передпусковою інтеграцією”.
Будь-яка функціональна система є однотипною організацією і включає універсальні
для різних систем вузлові механізми: 1) сигнали входу; 2) центральну
архітектоніку; 3) сигнали виходу; 4) результат – ведучу ланку функціональної
системи; 5) зворотній зв’язок.
На вхід функціональної системи подаються сигнали , які
- Київ+380960830922