Ви є тут

Концептуальні засади формування джерел інвестиційних ресурсів України

Автор: 
Туріянська Марія Михайлівна
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2006
Артикул:
3506U000319
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
Створення умов для залучення інвестицій
2.1. Забезпечення стабільної нормативно-правової бази інвестиційної діяльності
Одним з найважливіших чинників поліпшення інвестиційного клімату в Україні є
створення адекватного ринковій економіці правового поля.
Власна економіко-правова база України стосовно регулювання і юридичного захисту
інвестицій фактично стала формуватися з прийняттям Верховною Радою Української
РСР 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України та
проголошення Акта незалежності України 24 серпня 1991 року [75].
Одними з перших законодавчих актів у цьому напрямку були Закони України «Про
захист іноземних інвестицій на Україні» від 10 вересня 1991 року та «Про
інвестиційну діяльність» 18 вересня 1991 року [76,77].
Така активність законодавців була пов’язана, по-перше, з формуванням власного
правового поля в інвестиційному підприємництві, по-друге, з необхідністю
законодавчо врегулювати правовідносини між суб’єктами підприємницької
діяльності, а також між ними і державою.
Закон «Про інвестиційну діяльність» є основним у правовому регулюванні
загальних правових, економічних і соціальних умов інвестиційної діяльності на
території України і спрямований на забезпечення равного захисту прав, інтересів
і майна суб’єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а
також на ефективне інвестування економіки України, розвиток міжнародної
економічної співпраці та інтеграції.
Відповідно до статті 1 цього Закону інвестиціями вважаються усі види майнових
та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької й інших
видів діяльності, в результаті яких створюється прибуток (дохід) або
досягається соціальний ефект. Конструкція цього терміну була використана у
Законі України «Про іноземні інвестиції» [78] та у Декреті Кабінету Міністрів
України «Про режим іноземного інвестування», а також у чинному Законі «Про
режим іноземного інвестування» [79].
Наведене визначення, по-перше «… враховує динамізм інвестицій, тобто розкриває
взаємозв’язок, процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення,
витрати», і по-друге, «…дає широку класифікацію інвестицій та об’єктів
інвестиційних вкладень» [64, с. 129-130].
Поряд з позитивними сторонами визначення інвестицій варто відзначити і наявні
недоліки:
грошові засоби треба виділяти окремо, а не відносити їх до майнових цінностей,
тому що гроші в товарно-грошових відносинах є відображенням оречевленої частини
капіталу і є основним інвестиційним ресурсом;
об’єкти вкладення краще визначати як реальні та фінансові активи, що буде
містити усі можливі об’єкти інвестиційних вкладень;
метою інвестування є отримання прибутку (доходу), що відрізняє інвестиції від
інших вкладів коштів, а також досягнення економічного чи позаекономічного
(соціального, екологічного та ін.) ефекту.
З урахуванням вищевикладеного визначення інвестицій буде мати такий вид:
Інвестиції – це всі види грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що
вкладаються в реальні та фінансові активи з метою отримання прибутку (доходу),
а також досягнення економічного чи позаекономічного ефекту.
Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестори можуть
виступати в ролі вкладників, кредиторів і покупців, а також виконувати функції
будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
У такій трактовці є неточність: інвестор не може виступати в ролі кредитора,
тому що надання кредиту і здійснення інвестиційної діяльності – це різні речі.
Наприклад, банківські установи розрізняють кредитні та інвестиційні операції.
Принципова різниця полягає в тому, що кредит надається обов’язково на умовах
повернення суми позики з процентами. Кредитора цікавить можливість позичальника
повернути свій борг і якщо позичальник не виконує своїх зобов’язань, кредитор
має право повернути суму кредиту з відсотками шляхом продажу застави або через
суд.
Інвестор, у свою чергу, тільки сподівається на успішність проекту, що
фінансується, і розраховує на отримання прибутку від вкладання, причому
зазвичай прибутку більшого за банківський процент, оскільки інакше можна було б
не вкладати вільних грошей в проект, а покласти їх в банк на депозитний
рахунок. Таким чином, в інвестора завжди присутня певна частка невизначеності
щодо розміру прибутку від інвестицій і отримання його взагалі. Якщо
інвестиційний проект буде неефективним, інвестор не отримує ніяких компенсацій
чи відшкодувань.
У Законі України від 22 травня 1997 р. № 283/97 «Про оподаткування прибутку
підприємств» дане таке визначення: «інвестиція – це господарська операція, яка
передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних
прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно». Інвестиції поділяють на
капітальні, фінансові та реінвестиції [80].
З таким визначенням інвестицій складно погодитися через такі причини:
інвестиція – це не господарська операція, а форма перетворення частини
накопиченого капіталу в альтернативні види активів підприємства;
інвестиція – це не тільки придбання, алей й споживання капіталу, результат його
створювальної роботи;
інвестиції – це не обмін активів на кошти або майно, а вкладання коштів у
фінансові, матеріальні та нематеріальні активи;
у визначенні інвестиції немає мети, заради чого вона здійснюється.
Залежно від суб’єктів, джерел інвестування та форм власності розрізняють такі
види інвестиційної діяльності:
інвестиційна діяльність, що провадиться громадянами та юридичними особами,
заснованими на приватній або колективній формі власності (приватне
інвестування);
інвестиційна діяльність, що провадиться органами влади і управління України,
Автономної Республіки Кри