РОЗДІЛ II
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО
УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Сучасна парадигма стратегічного управління підприємством
У сучасній філософії науки "парадигма - система теоретичних, методологічних і аксіоматичних установок, прийнятих як зразок наукових завдань, що розділяється всіма членами наукового співтовариства" [188, с. 731]. Уперше у філософію науки цей термін був уведений Г. Бергманом, однак справжній пріоритет у його використанні й поширенні належить Т. Куну. У своїй книзі "Структура наукових революцій" (1962) Т. Кун виділяє два основних аспекти парадигми: епістемічний і соціальний. В епістемічному аспекті парадигма являє собою сукупність фундаментальних знань, цінностей, переконань і технічних прийомів, що виступають в якості наукової діяльності, у соціальному - характеризується через поділяюче її конкретне наукове співтовариство, цілісність і границі якого вона визначає. Існування парадигм, на думку Куна, пов'язане з періодами нормальної науки, у рамках якої вони виконують проективно-програмуючі й селективно-заборонну функції. Зміна парадигм здійснюється за допомогою наукових революцій. Конкретизація поняття парадигми реалізовувалася Т. Куном за допомогою введення поняття "дисциплінарної матриці", синонімічного епістемічному контексту парадигми. У структуру дисциплінарної матриці входять:
символічні узагальнення, що становлять формальний апарат і мова, характерна для конкретної наукової дисципліни;
метафізичні компоненти, що визначають найбільш фундаментальні теоретичні й методологічні принципи світорозуміння;
цінності, що задають пануючі ідеали й норми побудови й обґрунтування наукового знання.
Однак поняття "парадигми" і його використання в удосконалюванні й розвитку теоретичних і методологічних положень суспільних наук стало предметом численних дискусій [120]. Представники альтернативних напрямків наукової думки по філософії й історії науки (К. Попер, І. Лактош, Я. Корнаї й ін.) не можуть прийти до згоди навіть в інтерпретації базових понять через глибоко вкорінених епістемологічних протиріч. Тому, на думку автора, ґрунтуючись на аналізі представлених у літературі моделей парадигм [6; 31; 37; 119; 311; 334; 353; 354], досить визначити загальні ознаки використання даного поняття в методології економічної науки, зокрема, і в стратегічному управлінні підприємством. Такими ознаками є наступні:
об'єктом дослідження є та сама проблема, або тісно пов'язані між собою проблеми, той самий набір явищ або процесів;
автори концепцій мають єдиний або близький науковий погляд на рішення проблеми, характеризуються загальним світоглядом, використовують однакові наукові принципи й підходи;
використовується єдиний понятійний апарат, для доказів застосовуються схожі теоретичні й емпіричні методи, способи, прийоми.
Використання терміну "парадигма" як вихідної концептуальної схеми, моделі постановки проблем і їхнього рішення, методів дослідження, що панують протягом певного історичного періоду в науковому співтоваристві [29, с. 657], певним чином обмежує зміст поняття даного Т. Куном. Тому що застосовується "у менш вузькому змісті, допускає можливість існування альтернативних парадигм у суспільних науках, що грають конструктивну, прогресивну роль" [134, с. 5]. Зважаючи на те, що на сьогоднішній день теорія стратегічного управління підприємством перебуває на етапі свого становлення, період існування її парадигм не визначається "довгостроковим характером існуючого загального способу мислення". Зміна парадигм стратегічного управління підприємством визначена зміною умов конкуренції й задоволенням вимог часового періоду, що їм відповідає, безперервним пошуком джерела конкурентних переваг підприємства з метою досягнення й утримання першості на ринку. Таким чином, сучасна парадигма стратегічного управління підприємством, на думку автора, повинна включати наступні положення:
основна вимога часу до діяльності підприємств, обумовлена зміною умов конкуренції - ефективність функціонування й розвиток на основі здатностей адаптації, бачення перспектив, формування ринків і стратегічної гнучкості;
основний фактор, використовуваний для реалізації процесів стратегічного управління - внутрішній стратегічний потенціал підприємства;
основний критерій визначення стратегічного потенціалу - джерело формування та розвитку конкурентної переваги підприємства;
особливості дослідження - системний і комплексний характер досліджень, проектування процесів стратегічного управління на основі моделювання й оцінки;
необхідність аналітичного супроводу процесів розробки й реалізації стратегії, що забезпечує обґрунтованість та інформаційну прозорість прийняття управлінського рішення.
Споконвічно термін "стратегічне управління" використовувався у військовому мистецтві. Стратегія, що є його методологічною основою й практичними засобом дій, вивчає закономірності й характер війни, розробляє теоретичні основи планування й проведення військових операцій, займається визначенням стратегічних завдань. В інших сферах діяльності, зокрема в економіці, поняття "стратегія" і "стратегічне управління" були уведені в 60 - 70-і роки ХХ століття у зв'язку із загостренням конкурентної боротьби. Як "керівництво в напрямку пошуку й створення нових можливостей" визначав стратегію І. Ансофф [15, с. 155] і відзначав: "розробка стратегії неминуче відбувається в умовах неповноти інформації, коли неможливо передбачити всі можливі альтернативи..." [15, с. 177].
Розробці проблем стратегічного управління присвячені роботи таких авторів, як І. Ансофф, М. Старр, Б. Карлоф, Г. Стівенсон, М. Портер, Г. Мінцберг, Дж. Б. Куїнн, С. Гошал, А. А. Томпсон-Мл., А. Дж. Стрікленд III і інших. У багатьох роботах розглядається традиційне уявлення про стратегію як про специфічний процес управління організацією. При цьому, виділяють, як правило, наступні особливості стратегії [15; 70; 110; 179; 237]:
"свідомо й навмисно розроблена послідовність д