РОЗДІЛ 2. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ТА ДУХОВНЕ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ В КОНЦЕПЦІЇ З.ФРОЙДА
2.1. Феномен несвідомого як "царина" людської психіки
Заслугою З.Фройда є те, шо він уперше чітко сформулював і порушив питання про роль несвідомого у життєдіяльності людини, а також підкреслив неправомірність зведення меж психіки тільки до свідомості. Він відкрив проблеми, психічні механізми, феномени, факти, що стосуються того обсягового пласту регуляції людської поведінки, в якому репрезентована складна й загадкова царина несвідомої психіки. До теорії З.Фройда у дослідженні поведінки людини головну увагу приділяли або фізіологічним чинникам, або її залежності від свідомості. Сама ж психологія, яка виникла як самостійна галузь знання, відмінна від філософії та фізіології, розумілась як наука про свідомість та ті явища внутрішнього світу, які суб'єкт здатний сприйняти виразно та оцінити їх. Вважали очевидним, що ніхто не може встановити психічний факт з такою вірогідністю, як той, хто його безпосередньо відчуває, спрямовуючи внутрішній "погляд" на те, що відбувається у власній свідомості. З.Фройд підходить до розгляду цього процесу з протилежної позиції: він висуває як центральне положення про те, що поряд зі свідомістю є глибинна царина неусвідомлюваної психічної активності, не дослідивши яку неможливо пізнати природу людини. До З.Фройда також висували уявлення про те, що психіка не еквівалентна свідомості, проте ці уявлення мали умоглядний характер, далекий від реальних процесів поведінки.
Головною дослідницькою метою З.Фройда стала проблема співвідношення несвідомого та свідомості. У розкритті та ретельному вивченні різноманітних аспектів цієї проблеми, у формулюванні та обгрунтуванні різних гіпотез, моделей та понять, що охоплюють величезну та непізнану царину людського життя, й полягає величезна історична заслуга З.Фройда.
Особливого значення З.Фройд надавав категорії мотивації, яка тісно пов'язана з динамікою спонукань та внутрішньою будовою особистості.
Головною ідеєю творчості З.Фройда було обгрунтування пріоритету особистісного начала в людині. Багато які теми, які були актуальними у практиці З.Фройда, як, наприклад, роль дитячих переживань у формуванні характеру, дали поштовх новим напрямкам досліджень.
Ключовим положенням для З.Фройда стає уявлення про те, що поведінкою людей правлять ірраціональні психічні сили, а розум є апаратом маскування цих сил, а не засобом активного відображення дійсності. Понад те, він заявив, що головну роль у мотивації поводження та особливо у творчій діяльності особистості відіграє несвідоме. Що ж розуміє З.Фройд під несвідомим та яким чином він зумів виявити природу несвідомого та механізм його впливу на мотивацію поводження людини?
Людська психіка, згідно з З.Фройдом, розпадається на три царини: свідомість, передсвідомість та несвідоме. Всі три складники системи психічного перебувають у стані безупинної взаємодії та боротьби, і саме до цієї боротьби звідне психічне життя людини. Кожний душевний акт і кожний людський вчинок розглядають як результат змагання, боротьби свідомості з несвідомим, як показник співвідношення цих складників психіки, які неперервно взаємодіють. Якщо прислухатися в нашому душевному житті тільки до того, що говорить нам наша свідомість, ми ніколи не зрозуміємо її, оскільки свідомість, перебуваючи у постійній боротьбі з несвідомим, завжди є тенденційною.
У своїй ранній концепції несвідомого З.Фройд зробив три загальних висновки:
1. Мотивація свідомості за всієї її суб'єктивної душевності не завжди відповідає дійсним причинам вчинку.
2. Вчинок іноді може бути визначений силами, які діють у психіці, але не доходять до свідомості.
3. Ці психічні сили за допомоги відомих прийомів можуть бути доведені до свідомості.
На підставі цих трьох положень З.Фройд разом з доктором Брейєром сформулював так званий катарсичний метод. Цей метод базовано на припущенні, що засадовими для істерії, неврозів та інших психогенних нервових захворювань є психічні захворювання, які не доходять до свідомості хворого. Це або душевні потрясіння, або почуття чи бажання, один раз пережиті хворим, але навмисно забуті їм, оскільки його свідомість з якихось причин чи то боїться, чи то соромиться самого спогаду про них. Не будучи усвідомленими, ці переживання перетворюються на комплекси, які викликають симптоми істерії і які є причиною психічних захворювань. Лікар повинен зняти амнезію (забуття) з цих переживань, довести їх до свідомості хворого, вплести в єдину тканину свідомості й у такий спосіб дати їм можливість вільно розрядитися та зжити себе. Шляхом такого зживання знищують хворобливі симптоми істерії. Таким чином, перший період формування уявлень З.Фройда про несвідоме був пов'язаний з уявленням про нього як про придаток до свідомості, в якому зосереджені трагічні спогади минулого, що травмують психіку.
Другий період пов'язаний з уявленням про несвідоме як необхідну і найважливішу частину психічного апарату будь-якої людини. На перших етапах розвитку людської особистості психіка не знає розходження можливого та неможливого, корисного та шкідливого, дозволеного та недозволеного. Вона керується тільки одним принципом - принципом "задоволення". На наступних етапах психічного розвитку принцип задоволення втрачає своє виняткове панування в психіці: поруч з ним, а часто всупереч йому починає діяти новий принцип психічного життя - принцип "реальності". "Оскільки певні прагнення завжди перебувають у зв'язку із задоволенням або незадоволенням, можна також задоволення та незадоволення мислити у психофізичному зв'язку з умовами усталеності та неусталеності, і це дає змогу обгрунтувати розвинену мною в іншому місці гіпотезу, що будь-який психофізичний рух, який переходить за поріг свідомості, пов'язаний певною мірою із задоволенням, коли воно, перейшовши певну межу, наближається до цілковитої усталеності, та - з незадоволенням, коли, також переходячи певну межу, воно віддаляється від цього" [351, с.383].
Всі психічні п