РОЗДІЛ III
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ І ВИДИ
СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
3.1. Множинність організаційно-правових форм соціального забезпечення як умова матеріального забезпечення добробуту всіх членів громадянського демократичного суспільства
Як було визначено в попередніх розділах, право соціального забезпечення - це сукупність правових норм, які регулюють певний комплекс суспільних відносин. Елементарною частиною права соціального забезпечення є його норма. Під останньою розуміють встановлене державою і нею забезпечене загальнообов'язкове правило поведінки працівників органів соціального захисту населення та фізичних осіб при наданні конкретних видів названого забезпечення [337, 74-76]. Норми права соціального забезпечення становлять внутрішньо узгоджену систему, відповідно до якої громадяни реалізують своє конституційне право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Ринкова економіка як така не передбачає ніяких конкретних механізмів допомоги населенню у разі виникнення несприятливих обставин, які супроводжують будь-яке суспільство. Невтручання держави в економічні процеси як на ранньому етапі розвитку капіталістичних відносин, так і при переході від соціалістичної до ринкової економіки призвело до породження бідності, росту безробіття, а отже, до розширення кола осіб, які потребують підтримки з боку держави та суспільства, посилення напруги в суспільстві й недовіри до державних інституцій, значних матеріальних втрат та інших негативних явищ.
Для подолання суперечностей між виробничими та соціальними цілями суспільного розвитку необхідне втручання держави, яка визначає певні соціальні ризики, категорії вразливих верств населення, створює відповідні організаційно-правові форми соціального забезпечення населення держави. Побудова ефективної діяльності прозорої, зрозумілої за своєю сутністю, змістом і структурою системи соціального забезпечення, безперечно, є справою держави і суспільства. Раціональне визначення організаційно-правових форм соціального забезпечення є передумовою щодо змісту соціальних прав, а також реалізації гарантій конституційного права на соціальний захист.
Під змістом розуміють сукупність елементів, сторін, зв'язків, відносин, процесів, які утворюють даний предмет або дане явище з усіма його властивостями, протиріччями, тенденціями, рухом, розвитком тощо. Зміст, як правило, розглядається в тісному зв'язку із сутністю. Під сутністю необхідно розуміти сукупність глибинних, сталих і необхідних внутрішніх зв'язків явища. Сутність виступає як внутрішня єдність предмета і є ядром змісту більш сталого і більш концентрованого утворення.
Під структурою розуміють спосіб або принцип зв'язку елементів даного цілого, систему відносин між відповідними його компонентами [302, с.252]. Структура виходить із змісту предмета і є формою його організації та побудови. Структура безпосередньо пов'язується з системою як єдністю спільних елементів цілого [228, с.17].
Зазначене цілком відноситься до конституційного права, визначеного ст. 46 Основного закону, яке може бути правильно зрозуміле і пояснене лише з цих позицій. Сутність його полягає в тому, що воно як об'єктивне право відбиває державну волю і прагнення народу України. Зміст утворює конкретні юридичні можливості, правомочності, які надаються і гарантуються суб'єкту (управомоченому). А структура виступає як взаємозв'язок можливостей елементів, їх взаємне розташування та підпорядкованість, як форма організації змісту суб'єктивного права, його внутрішня єдність і побудова.
Категорія "форма" досліджується різними правовими науками і є поширеною: "форма права", "форма власності", "процесуальна форма", "форма провини", "організаційно-правова форма юридичних осіб", "форма надання соціального забезпечення", "форма надання соціального забезпечення" і т.д. С.Ю. Іванов слушно зауважує, що вона означає, як правило, множинність елементів будь-якого класу, який відрізняється і зовнішнім (формальним) виразом, і суттєвими властивостями на відміну від категорії "види" ("види норм", "види покарань", "види робочого часу", "види трудового договору", "види соціального забезпечення"), яка характеризує однорідну множинність [123, с.24].
Одними з головних принципів нової системи соціального забезпечення в Україні в ринкових умовах є прозорість, зрозумілість, соціальна справедливість як умови ефективності реалізації права на соціальне забезпечення будь-яким громадянином. Гарантією прозорості та зрозумілості можуть служити точно визначені форми і види соціального забезпечення з урахуванням сучасного економічного розвитку держави, демократичних засад, що панують в суспільстві, та критерії, за якими визначають осіб або окремі категорії громадян, які потребують соціального захисту, допомоги з боку держави та суспільства.
Серед значної кількості досліджень в галузі права соціального забезпечення не завжди чітко визначені такі категорії, як "правова форма" чи "організаційно-правова форма" соціального забезпечення. При цьому слід зазначити, що це питання вивчали з першої половини ХХ століття. Одними з перших на це звернули увагу Н. Вигдорчик [55, с.23-40] та С. Винокуров [58, с.5, 9-15], які наголошували, що є дві форми соціального забезпечення - власне соціальне забезпечення і соціальне страхування, що соціальне забезпечення є ширшою формою і за своєю ідеєю відрізняється від страхування. Соціальне забезпечення - це "страхування без внесків".
Особливої уваги соціальному забезпеченню і організаційним принципам соціального страхування надавав Л. Забєлін. Так, у монографічному дослідженні "Теоретичні основи соціального страхування" він не тільки ототожнював ці два поняття, а й, на нашу думку, правильно зазначав, що соціальне страхування є лише формою соціального забезпечення [104, с.121, 200].
У свою чергу