РОЗДІЛ 2. Спілкування в слідчій діяльності
2.1. Поняття і основні особливості професійного спілкування слідчого
Спілкування властиве практично будь-якій взаємодії між людьми. Це специфічно людський спосіб обміну інформацією, що має місце в будь-якій сфері людських відносин, у тому числі, природно, і в слідчій діяльності. Поняття "спілкування" багатозначно. У психології спілкування найчастіше характеризується як складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності й такий, що включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини, або як здійснювана знаковими засобами взаємодія суб'єктів, викликана потребами спільної діяльності і спрямована на значиму зміну в стані, поведінці й індивідуально-значеннєвих утвореннях партнера [290, 244].
Водночас у літературі (у тому числі і юридичній) висловлена думка про те, що визначення поняття спілкування в окремих випадках повинне враховувати специфіку людської взаємодії, властивої тій або іншій сфері соціальної діяльності. Так, В.Г. Лукашевич з цього приводу пише, що загальнофілософський аналіз категорії "спілкування" створює методологічну передумову конкретизації уявлення про розглянуте поняття стосовно специфічного соціального середовища кримінального судочинства. І далі, у найзагальнішому вигляді, спілкування на досудовому слідстві допустимо розглядати як обов'язковий елемент (сторону) слідчої діяльності, змістом якого є організація і тактика взаємодії слідчого з учасниками процесу на основі правовідносин, що складаються, у рамках кримінального судочинства [207, 11].
Слідча діяльність неможлива без спілкування слідчого з людьми, із представниками широкого за своїм діапазоном соціального середовища, вона - багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів з людьми, породжуваний потребами спільної діяльності, змістом якого є пізнання, обмін інформацією і вплив на учасників комунікації для досягнення поставленої мети.
Саме спілкування формує спільноту індивідів, що виконують спільну діяльність [24, 79].
Факт зв'язку спілкування з діяльністю визнається більшістю дослідників, але характер цього зв'язку розуміється по-різному. Так, діяльність і спілкування розглядаються як дві сторони буття людини (Б. Ф. Ломов) [206, 13-25], спілкування розуміється як сторона діяльності (О. О. Лєонтьєв) [202, 367-368], спілкування інтерпретується як особливий вид діяльності, спілкування розцінюють як процес встановлення міжособистісних контактів (Романов В.В.) [300, 201], спілкування вважають формою взаємодії людей, що полягає в обміні інформацією (О. М. Столяренко) [330, 132]. У той саме час Г.М. Андрєєва, на наш погляд, цілком обґрунтовано вважає, що навряд чи дуже істотно з'ясувати переваги і порівняльні недоліки кожної з цих точок зору: жодна з них не заперечує головного безсумнівного зв'язку між діяльністю і спілкуванням, усі визнають неприпустимість їхнього відриву один від одного при аналізі [24, 80].
З дослідницькою метою у соціальній психології в структурі спілкування виділяють три його неодмінні складові частини: комунікативну сторону, що полягає в обміні інформацією між людьми; перцептивну сторону, тобто процес взаємного сприйняття, пізнання суб'єктів спілкування, і на цій основі встановлення між ними взаєморозуміння; інтерактивну сторону, що полягає в організації взаємодії спільних дій (діяльності) партнерів спілкування [24, 82].
У процесі професійного спілкування в слідчого неминуче складаються суспільні відносини, тому що, спілкуючись з партнерами, слідчий виконує свою соціальну роль і виступає в суворо визначеному соціальному контексті, що виражається системою його відносин із суспільством, державно-правовими інститутами, посадовими особами, окремими громадянами. Для успішного оволодіння слідчим своєю соціальною роллю і її виконання йому необхідне знання пропонованих суспільством до цієї ролі вимог та її інтерналізація (згода з вимогами, які висуваються до ролі), усвідомлення ролі, моральна готовність прийняти цю роль. Але людина має відомий ступінь волі стосовно своєї рольової поведінки. Тому діяльність, поведінка слідчого залежать від того, наскільки він інтерналізує цю роль, від стилю виконання ним ролі. Стиль спілкування залежить від індивідуально-типологічних особливостей партнерів, їхніх комунікативних намірів у конкретній ситуації, взаємин, які між ними склалися. Стиль спілкування може бути продуктивним, пригнічуючим, дистанційним, прагматично-діловим, популістським і заграваючим [162, 25].
Це є основою для побудови усередині системи безособистісних суспільних відносин другого ряду відносин, міжособистісних, котрі неминуче виникають, формуються і проявляються в спілкуванні слідчого із залученими в орбіту його діяльності людьми.
З тими людьми, з якими спілкується слідчий у ході досудового слідства, у нього можуть складатися як суб'єкт-суб'єктні (рівнопартнерські), так і суб'єкт-об'єктні (субординовані, ієрархічні) міжособистісні відносини. Суб'єкт-суб'єктні міжособистісні відносини в спілкуванні - це відносини рівнопартнерські, при яких партнери по спілкуванню мають рівні права й однакові можливості. У слідчого й осіб, з якими він спілкується в процесі досудового слідства, таких рівних прав і однакових можливостей немає і бути не може. За законом слідчий (ст. 114 КПК України) користується широким колом прав. Особи, з якими слідчий спілкується в ході досудового слідства, жодним з перерахованих у даній статті закону правом не користуються. Тому за своєю сутністю міжособистісні відносини слідчого й осіб, з якими він спілкується в процесі досудового слідства, не є і не можуть бути суб'єкт-суб'єктними, рівнопартнерськими.
З тактичних міркувань слідчий, звичайно, може спілкуватися з людьми за суб'єкт-суб'єктною схемою, але через це сутність міжособистісних відносин слідчого й осіб, з якими він спілкується в процесі досудового слідства, не змінюється, вони багато в чому з
- Київ+380960830922