Розділ III КВК закріпив порядок і умови виконання покарання у виді позбавлення волі. Серед головних проблем, що водночас виникають перед персоналом УВП є й ті, які тісно пов'язані з інформаційним забезпеченням кримінально-виконавчої діяльності. Так, відповідно до вимог ст. 86 КВК вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі повинні відбувати покарання, визначається ДДУПВП. У той самий час, аналіз практики діяльності регіональних Комісій по розподілу засуджених, включаючи апеляційні, показує, що вона нічим не відрізняється від практики визначення режиму відбування покарання, який був зазначений в ст. 25 КК України 1960 р. і чим займались виключно суди. В основу прийнятого рішення суди брали формальний аспект засудження: тяжкість злочину та кількість судимостей. При такій формулі особа, яка раніше відбувала покарання в місцях позбавлення волі, до яких відносились колонії-поселення для засуджених, що вчинили злочини з необережності, автоматично направлялась у колонію суворого режиму, де утримувались не тільки рецидивісти, які були засуджені за навмисні злочини, але й вперше засуджені за вчинення особливо тяжких злочинів (вбивства при обтяжуючих обставинах, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, ґвалтівники, рекетири тощо). Нічого не змінилось по суті і в сьогоднішніх умовах: рішення про вид колонії приймається лише по формальних ознаках судимості. Разом з тим, ст. 65 КК орієнтує на те, щоб при призначенні покарання враховувалась особа винного. При цьому покарання має бути таким, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення з його боку нових злочинів. Для вирішення даного завдання, при такому підході важливо мати повну, об'єктивну та всебічну інформацію про засудженого. Що ж у зв'язку з цим в арсеналі УВП?
У п. 5 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" зазначено право посадових і службових осіб ДКВС на безперешкодне одержання в установленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади інформації, документів і матеріалів, необхідних для виконання покладених на нього завдань. Проте, ні в КВК України, ні в інших нормативно-правових актах, що стосуються процедури виконання кримінальних покарань, не закріплений обов'язок вище перерахованих суб'єктів надавати таку інформацію тощо. Більше того, в жодній статті розділу III КВК не вказане право УВП на здійснення цих повноважень, що в подальшому, як свідчать результати проведених нами досліджень, стає однією з обставин, що обумовлюють вчинення злочинів засудженими в місцях позбавлення волі. Аналогічні ситуації виникають при вирішенні таких питань, як: прийняття засуджених до УВП (ст. 91 КВК); роздільне тримання засуджених у колоніях (ст. 92); розподіл засуджених по структурних дільницях виправних і виховних установ (ст. 94), т. ін [354].
Особливо актуальною вказана проблема стає при проведенні ОРД у місцях позбавлення волі, як у плані добору, розстановки та використання негласних джерел, організації протидії злочинним авторитетам, проведенні заходів по запобіганню вчиненню злочинів, вивченні причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень, так і при вирішенні питань, пов'язаних з наданням правоохоронним органам, які здійснюють ОРД, допомоги в розкритті, припиненні та попередженні злочинів.
Те, що інформаційна підтримка є однією з важливих складових державного управління й відповідно має бути в центрі уваги фахівців, давно відомо. Щоправда, час змінює уявлення про характер цієї інформаційної підтримки, про її складові, методи та техніку. При цьому інформаційні системи часто визначають саме як набір організаційних процедур, виконання яких забезпечує інформацією прийняття рішень і контроль в організації [100, с. 306]. ХХ сторіччя особливо яскраво засвідчило соціальну цінність інформації, змінилися уявлення про характер взаємодії різних організацій, утвердився новий тип комунікації - комунікації на основі професійного стратегічного планування, комунікації співучасті. У сьогоденні інформаційна взаємодія враховує питання володіння інформацією, ініціації обміну, процедур доступу (отримання), обговорення, спростування та захисту, критеріїв оцінки, методів і способів поширення тощо. З одного боку, всі державні органи продукують інформацію (у формі законодавства, програм і планів діяльності, звітів тощо). З іншого боку, вони не можуть існувати в ізоляції, потребують інформації ззовні, причому вони повинні знати різні джерела інформації й різні шляхи її використання у певних суспільних відносинах і процесах. Йдеться про інформацію щодо наявних практичних проблем, ефективності їх вирішення, перспектив майбутнього розвитку [136, с. 442]. А таких проблем у ДКВС України та окремо взятій УВП вистачає, тим більше, що вони щорічно повторюються, набуваючи негативних тенденцій розвитку. До них, зокрема, відносяться: високий рівень злочинності та постійна їх кількість (до 400 злочинів щорічно) [201, с. 309-321]; значна кількість дисциплінарних проступків серед засуджених, у тому числі злісного характеру (ст. 133 КВК України) (Таблиці 5, 6); постійні випадки самогубств серед засуджених, т. ін. [461, с. 77-122].
Таким чином, інформаційне забезпечення кримінально-виконавчої діяльності у сучасних умовах є не досить ефективним та потребує відповідних видозмін. Особливо актуальною зазначена проблема є в зв'язку з необхідністю реалізації такого законодавчо закріпленого завдання, як запобігання вчинення нових злочинів засудженими під час відбування покарання. Для вирішення цих та інших проблем у галузі профілактики злочинів слід, на нашу думку, здійснити наступні заходи:
1. Чинна законодавча база України з питань виконання покарання у виді позбавлення волі та профілактики злочинів є недостатньо досконалою, що, в свою чергу, обумовлює не досить ефективну діяльність органів і установ виконання покарань у цьому нап
- Київ+380960830922