РОЗДІЛ 2
ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА
ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ
2.1. Автономія людини - передумова людської гідності
Людська гідність є постійно змінюваним суспільним явищем. Її сутність може бути
теоретично виражена лише поняттями, що розвиваються, перетворюються, змінюють
одне одного. Вона склалась як відображення в свідомості людей того особливого
положення, яке займає людина, а також як відображення її соціальної цінності
[315, 12]. Хоча свобода, рівність та справедливість, безперечно, є базовими
цінностями сучасного суспільства, однак слід виявити чим пояснюється,
зумовлюється таке їх високе значення. Оскільки природа соціальних цінностей
зумовлена тим, що всі форми суспільного життя виникають на основі
самоусвідомлених ціннісних суджень автономних індивідів, то логічно припустити,
що саме в усвідомленні людиною своєї цінності, тобто своєї гідності як
автономного суб’єкта суспільства, слід шукати їх коріння.
Ще Еммануїл Кант запропонував ідею автономії як стан, коли: індивіди є вільними
від зовнішніх обмежень, таких як примус, насильство, різні форми погроз та
маніпуляцій; дії є наслідком їх вибору; дії є вільними від зумовленості
внутрішніми чинниками, які б впливали на їх вибір через некеровані бажання,
пристрасті або упередження; індивіди керуються у своєму виборі власним розумом,
відповідно до універсальних принципів. Кант вважав, що всі люди є рівними у
своїй здатності до автономії, а мораль вимагає поваги до кожного, хто здатен на
таку автономію. Отже, люди мають користуватися рівною повагою внаслідок їх
автономії, втручання в яку означало б порушення абсолютної моральної заборони.
Особливий наголос робився на тому, що автономія є однією з суттєвіших ознак,
підґрунтям людської гідності.
На думку Канта, саме автономія природною правомочністю людини, як особи, що
будує себе, а визнання цієї правомочності владою є «строгим правом». Права в
точному значенні слова немає там, де відсутня попередня довіра до можливостей
кожної людини стати розвинутою, багатомірною, господарем собі. Таким чином
«строге право має місце лише там, де кожній людині кредитується гідність особи»
[387, 122].
Сьогодні автономія людини розглядається як ідеальна основа для формування особи
на основі раціонального вибору можливих дій, способу життя загалом, керуючись
власною системою цінностей та власними ціннісними орієнтаціями. Людина як
автономний індивід усвідомлює процес розмірковувань, завдяки якому її пізніші
«Я» постають з її теперішнього «Я», і тому її вибір визначений не випадковим чи
неконтрольованим способом, а на основі власного розуміння. Така людина може
стояти обабіч своїх поглядів та бажань і спроможна перевірити їхню слушність,
керуючись внутрішніми критеріями, що є її власною тенденцією до раціональності,
послідовності й несуперечливості мислення. За таких умов людина творить себе
сама, а успіх такого самотворення визначений не якимось одним благом, людина
визнає відповідальність за своє життя та можливість робити з ним усе на власний
розсуд, що «само по собі становить елемент доброго життя» [511, 304]. При цьому
концепція доброго життя не розглядається частково, а як вибір людиною того
способу життя, яке на її думку є добрим. Крім того, людина обирає саме такі
цілі в житті, які можуть створити умови для того способу життя, що найбільш
повно виражає її природу як вільної і рівноправної з іншими людьми раціональної
істоти такою мірою, якою дозволяють обставини.
Багато дослідників вважає автономію головною цінністю сучасного суспільства.
Саме автономія розглядається як кінцева мета, стосовно якої всі інші цінності є
або її складниками, або ж засобами її досягнення. І навпаки, якщо автономія є
недосяжною для людини внаслідок душевного розладу, психічного захворювання, або
ж «здичавіння від дуже несприятливих життєвих умов, - то для неї важливість
засадничих цінностей була б зменшеною пропорційно до послаблення її здатності
досягти автономії» [166, 122].
Суттєвою ознакою автономії є наявність контролю людини над своїми діями.
Висловлюється думка, що «особа є автономною, якщо вона ототожнює себе із своїми
бажаннями, цілями і цінностями і якщо така ідентифікація сама не здійснюється
внаслідок деяких впливів, які так чи інакше призводять до того, що сам процес
ідентифікації стає відчуженим від особи» [490, 61]. Отже, хоча автономія і
включає вибір, проте вона виходить за його межі. Здійснення вибору може
відбуватися без наявності справжнього контролю людини над своєю поведінкою,
оскільки можуть мати місце нав’язані альтернативи вибору. Крім того, людина не
завжди може бути спроможною розсудливо оцінити доступні альтернативи або не
усвідомити достатньою мірою важливості вибору.
Лише за наявності особливого виду контролю, який включає не нав’язаний, а
усвідомлений вибір серед альтернатив, які людина розсудливо зважила під кутом
зору значущості самого вибору серед доступних альтернатив, може мати місце
автономія людини. Виділяють п’ять необхідних умов [166, 123], за яких можливий
вказаний різновид контролю:
Умова виконання дії, тобто наявність активної поведінки, котру людина здійснює
керуючись певними мотивами і метою.
При цьому мотивом вважають бажання в широкому розумінні: фізіологічні і
психологічні, вроджені і набуті, приємні і страждальні, благодатні і шкідливі,
позитивні і негативні, важливі і банальні, тривалі і мінливі, розумні і
нерозсудливі та ін. Мета полягає у їх задоволенні. Підставою для вибору людиною
тих чи інших дій є переконання, що саме їх виконання забезпечує більшу
ймовірність досягнення мети, тобто задоволення того бажання, яке є мотивом
дії.
У цілому погоджуючись із запропонованими судженнями, хотілось би акцентув
- Київ+380960830922