РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ УПРАВЛІННЯ ТРАНСФЕРОМ ТЕХНОЛОГІЙ НА МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
2.1. Аналіз зовнішніх чинників впливу на управління технологічним трансфером на підприємстві
Системний підхід до управління трансфером технологій на підприємстві передбачає дослідження зовнішніх чинників, які зумовлюють його ефективність. На основі проаналізованого світового досвіду управління трансфером технологій нами було виявлено причинно-наслідкові зв'язки між чинниками впливу (прямої та непрямої дії) та основними показниками ефективності управління трансфером технологій, представленими в табл.2.1.
Таблиця 2.1
Чинники зовнішнього середовища і показники ефективності управління трансфером технологій
Група чинників Показники * державна підтримка та законодавче регулювання сфери передачі технологій;
* міжнародні політичні події;
* ступінь розвитку ринку інтелектуальної власності в країні;
* ресурсне забезпечення технологічного трансферу, в тому числі фінансове, інформаційне, науково-технічна, матеріальна база;
* динаміка технологічних змін в економіці, рівень розвитку ринку технологій;
* розвиток інфраструктури технологічного трансферу;
* стан економіки;
* стимулювання технологічного обміну на регіональному рівні.==> частка країни на світовому технологічному ринку;
==> обсяги внутрішньодержавних закупівель-продаж технологій;
==> обсяги експорту-імпорту технологій;
==> динаміка патентування в межах країни та за кордоном;
==> науково-технологічний (інноваційний) рівень залучених-переданих технологій;
==> кількість проектів, спрямованих на розробку високих технологій;
==> кількість нових впроваджених технологій та їх вплив на показники суспільного розвитку;
==> активність участі представників промисловості, малого та середнього бізнесу в процесах технологічного трансферу
==> рівномірність інноваційних процесів за територіальною ознакою.
Результати проведених досліджень дозволяють стверджувати, що нормативно-правову базу для здійснення інноваційної діяльності, трансферу технологій в Україні було закладено в 90-х роках ХХ ст. Необхідність комерціалізації інновацій способом горизонтального та вертикального трансферу піднімалася ще в Концепції державної промислової політики України (затвердженій у 1996р.), основною ідеєю якої було проголошення курсу на високотехнологічне виробництво. В цьому ж році була прийнята Постанова КМУ № 216 "Про державну підтримку міжнародного співробітництва у сфері високих і критичних технологій". У 1999 р. Верховною Радою було ухвалено Концепцію науково-технологічного й інноваційного розвитку України, в якій основна увага приділялась формуванню головних цілей науково-технічного та інноваційного розвитку, шляхам удосконалення механізму інноваційного розвитку, в тому числі за рахунок удосконалення організаційно-економічного механізму міжнародного трансферу технологій з метою створення політичних, правових та економічних умов для зростання притоку іноземного капіталу, а також експорту вітчизняних технологій. У 1993 р. було також прийнято більшість основних законів у сфері охорони інтелектуальної власності.
Наступний етап розвитку інноваційного законодавства України - 2002-2003 роки. Розроблено стратегію економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 pp., що базується на випереджальній моделі інноваційного розвитку економіки. З 1 січня 2003 р. набув чинності Закон України "Про інноваційну діяльність" від 04.07.2002 р., який дозволяє підприємствам, що реалізують інвестиційні проекти, знизити податковий тиск та інвестувати у свій науково-технічний розвиток. Прийнятий Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 13.01.2003р., де були визначені пріоритетні стратегічні напрямки інноваційної діяльності, серед яких і машинобудування. Третій етап - 2004 рік - і до сьогодні - характеризується процесом гармонізації внутрішнього законодавства до міжнародних вимог, пов'язаними із процесами євроінтеграції, вступом України до СОТ. Прийнято Закон України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" від 14.09.2006 року. На сьогодні Україна є учасником більшості основних міжнародних конвенцій з питань охорони інтелектуальної власності, на черзі приєднання до Європейської патентної конвенції (1977 р.) та Угоди ТРІПС, яке є обов'язковим для України на шляху вступу до СОТ. Але залишається ряд невирішених проблем (рис. В1, Додаток В), пов'язаних із трансфером технологій та охороною об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ). Зокрема, неурегульованість правовідносин стосовно ОІВ, що створюються за рахунок бюджетних коштів. Отже, необхідна нормативно-правова база інноваційного розвитку в Україні поступово створюється (табл. В.1, Додаток В). Проте перманентною проблемою залишається невиконання прийнятих законів на практиці, їх неузгодженості та протиріччя, неточності формулювання та використання базових понять. Як наслідок, Україна характеризується, стабільно високим показником недостатнього законодавчого забезпечення поміж інших чинників (40% опитаних респондентів), що перешкоджають здійсненню трансферу технологій в Україні (табл. 2.2.)
Таблиця 2.2
Чинники, які перешкоджають здійсненню інноваційної діяльності та трансферу технологій в Україні [джерело:112-114]
ЧинникиВідсоток серед опитаних промислових підприємств2004 р.2005 р.2006 р.абсолютне відхилення (2006/2005 р.)1. Нестача власних коштів у підприємств83,079,580,1+0,62. Недостатня фінансова підтримка держави56,654,353,7-0,63. Значні обсяги витрат на нововведення55,957,155,5-1,64. Високий економічний ризик38,940,741+0,35. Недосконалість законодавчої бази37,738,740,4+1,76. Тривалий термін окупності нововведень34,638,238,7+0,57. Відсутність коштів у замовників 31,732,133,3+1,28. Нестача інформації про нові технології19,518,417,3-1,19. Відсутність можливості кооперації 18,519,719,7010. Нестача інформації про ринки збуту18,318,317,4-0,911. Відсутність квалі