РОЗДІЛ 2
ОБ'ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ПОСЯГАННЯ НА ЖИТТЯ ДЕРЖАВНОГО ЧИ ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА
2.1. Поняття кваліфікації посягання на життя державного чи громадського діяча
А.А.Піонтковський, розглядаючи склад злочину як єдину підставу кримінальної відповідальності, відзначав, що "порушення кримінальної справи може мати місце лише в тому випадку, коли маються достатні підстави вважати, що в тій чи іншій події містяться ознаки складу злочину"[126, С. 33].
Коли ми говоримо про те, що склад злочину є єдиною підставою кримінально-правової відповідальності, варто пам'ятати про те, що в теорії кримінального права існує загальне, абстрактне поняття складу злочину, а в житті, на практиці ми стикаємося зі складом конкретного злочину.
Співвідносяться вони, тобто ці поняття, як окреме і загальне, як форма і зміст [16, С. 34].
Ставши на точку зору М.П. Карпушина і В.І. Курляндського, які стверджували, що кримінальна відповідальність - це обов'язок винної особи відповідати за вчинене (у такому випадку кримінальна відповідальність виникає з моменту здійснення злочину) [66, С. 200-203], ми з необхідністю дійдемо висновку про те, що підставою кримінальної відповідальності є наявність у діянні фізичної осудної особи, що досягла віку кримінальної відповідальності складу злочину.
Отже, до порушення кримінальної справи необхідно кваліфікувати те чи інше "діяння" стосовно до конкретного складу злочину, тобто дати йому відповідну чітку й однозначну оцінку.
Склад злочину, його елементи та ознаки є тим критерієм, на який орієнтуються, кваліфікуючи конкретне злочинне діяння. Тут, на нашу думку, доречно згадати про те, що О.І. Санталов у 1982 році писав:
"...здійснення суспільно небезпечного діяння, що суперечить кримінальному закону, при наявності можливості обрати поводження, не заборонене правом, обґрунтовує відповідальність особи за протиправне поводження..."[146, С. 3].
Таким чином, як вказано у ч.1 ст.2 КК України: "Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом", або, іншими словами, це - наявність у вчиненому конкретною особою складу злочину (усіх його елементів і їх ознак). "... Склад злочину являє собою строгу єдність його елементів. Помилка у визначенні якого-небудь окремого елемента впливає на оцінку складу злочину в цілому"[23, С. 17], тільки комплексний, всебічний глибокий аналіз всіх елементів складу злочину і їх ознак, їх зіставлення, вивчення їх взаємозв'язку, взаємозалежності, а також зіставлення діяння в цілому з іншими соціальними явищами і фактами, у зв'язку з якими це діяння відбувається, може дозволити безпомилково вирішити питання кваліфікації злочинного діяння, у строгій відповідності з законом, що передбачає відповідальність саме за це діяння, на що у свій час звертав увагу ще Пленум Верховного Суду колишнього СРСР [132, С. 284].
Як більш, так і менш сувора юридична оцінка вчиненого є порушенням законності, порушенням законних прав і інтересів особистості, суспільства, держави.
Кваліфікація злочинів може бути як легальною (офіційною), так і доктринальною (неофіційною).
Визначаючи ці два види кваліфікації В.Я.Таций вважав, що легальна (офіційна) кваліфікація - це така кваліфікація, що здійснюється по конкретній кримінальній справі (факту, правопорушенню) уповноваженими на це представниками держави (слідчим, прокурором, судом); її висновки закріплюються у певних правових документах (постанові, вироку тощо.) Тільки така кваліфікація є одним з видів правозастосовчої діяльності і у силу цього з неминучістю спричиняє передбачені законом правові наслідки (наприклад, служить підставою для порушення кримінальної справи, застосування запобіжного заходу тощо).
Доктринальна (неофіційна) кваліфікація - це відповідна правова оцінка злочинного діяння, що виходить від неофіційних осіб і, головне, не одержує правового закріплення в якому-небудь процесуальному акті"[163, С. 116-117].
У цілому ж кожна з зазначених видів кваліфікації злочинів є відповідною юридичною оцінкою конкретного вчиненого, такого, що ще вчиняється чи підготовлюваного протиправного, кримінально карного діяння конкретної фізичної особи відповідно до норми кримінального закону, і, притому, саме фізичної особи.
Автори проекту Кримінального кодексу України від комісії Верховної Ради України з питань правопорядку і боротьби зі злочинністю вважали, що "з урахуванням характеру й особливостей нових форм відносин і зв'язків, що формуються головним чином у сфері економіки, природокористування й охорони здоров'я населення, а також правотворчості інших держав статтями 24-й і 27-й вперше встановлюється, що суб'єктом визначеної частини карних діянь повинні визнаватися не тільки фізичні, але і юридичні особи".
З таким рішенням питання про суб'єкта злочину навряд чи можливо погодитися тим більше, що в статті четвертій згаданого проекту його автори пишуть, що "особа несе кримінальну відповідальність тільки за карне діяння стосовно якого встановлене його вину"[136, С. 11].
Оскільки вина - це умисел чи необережність, форма психічного відношення особи до вчиненому нею злочину [178, С. 165], вину юридичної особи стосовно карного діяння не просто важко, але і неможливо представити.
Таким чином, відповідно до чинного законодавства кваліфікація злочину, як було вже відзначено вище, - це юридична, тобто кримінально-правова оцінка кримінально карного діяння конкретної фізичної особи, і навряд чи це положення варто було б змінювати, визнавши можливим суб'єктом злочину і юридичних осіб, і детальніше про це ми скажемо пізніше, даючи кримінально-правову характеристику суб'єкту посягання на життя державного чи громадського діяча.
Кваліфікація злочину - це саме, і тільки, кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння [16, С. 39].
При кваліфікації злочинного діяння в повному обсязі повинні бути встановлені ознаки всіх елементів складу злочину і ознак, що їх характеризую