Уява як філософсько-антропологічна категорія

РОЗДІЛ 2
ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА УЯВА В ГРИЗОНТІ СВІТУ КУЛЬТУРИ
2.1. Культуротворча функція трансцендентальної уяви
У другому розділі розглядається феномен культури та роль уяви як її породжуючої моделі у творенні "цілісної картини" життєвого світу.
У першому підрозділі аргументується значення продуктивної уяви у розумінні філософії культури, виходячи з перегляду однобічності гносеологічної моделі синтетичної здатності. Позаяк, доцільність уяви проявляється не лише у процесі пізнання, а й є проявом природи людського буття взагалі.
Уява не може бути творчою у вузько пізнавальній ситуації, коли вона підкоряється розсудку, оскільки "..у застосуванні до пізнання уява знаходиться під владою розсудку і підлягає обмеженню, щоб відповідати його поняттю" [85, 190]. У кантівській класифікації, що розділяє всі здатності на три групи: "всі здатності людської душі без винятку ми можемо звести до трьох: до пізнавальної, почуття задоволення і незадоволення, здатності бажання" [85, 110], уява належить, безумовно, до пізнавальних здатностей, як було ще зазначене у рукописах до "Критики чистого розуму" [84, 144]. Уява, навіть коли вона бере участь у пізнанні, є силою пізнавальною, але не пізнає. Якщо дивитися операціонально, - такою, що шукає, а не такою, що знайшла, і визначила остаточно. На визначеності знайденого спеціалізується розсудок. Він не виходить за онтичну площину існуючого. У ході пізнання розсудок людини не створює предмети, "не виводить їх у бутті, а задовольняється їх "уявленням", "зображенням", - стверджує Касірер [90, 382]. А уява є чимось більшим за констатацію існуючого. Ще Аристотель помітив, що "уявне більше ніж суще, уявне є і сущим, і несущим, так що уявне не може бути лише сущим, бо рід завжди більше простягається далі, ніж вид" [7, 410]. Тобто уява підноситься над розсудковою визначеністю наявного. Але одним протиставленням розсудку осягнення уяви не обмежується.
При першій спробі визначити уяву на думку спадає її протиставлення буденності, наявному стану речей, який, звичайно, у сприйнятті людини забарвлений сірою фарбою нудьги. Ось яке визначення фантастичного наводить Цветан Тодоров: "Фантастичне - це порушення визнаного порядку, вторгнення неприпустимого у незмінну закономірність буденного" [160, 26]. Тоді уява є виходом за межі звичайності в іншу реальність, ілюзорну, але вільну від заяложеної схеми дій. Цим вона відрізняється від здорового глузду, що "задовольняється чотирма стінами домашнього ужитку" (Гегель), і від одноманіття пам'яті. За допомогою пам'яті людина відтворює у своїй голові колекцію, набір випадкових предметів свідомості, і тоді життя для цієї людини може здатися нудним і ординарним. Чому? Це пояснює Мамардашвілі у своїй інтерпретації Пруста: тому що немає індивідуальних актів когітальної свідомості. В "уніформному зображенні" світло свідомості, залишаючись гомогенним, рівно висвітлює предмети - є різниця лише між предметами для спостереження ззовні. А спостерігати та бачити ззовні означає для Пруста не бачити нічого. У спостереженні або свідомому пригадуванні, за визначенням, вже закладений готовий світ, світ вже створених предметів, світ звички, світ з ієрархією, у якому усі предмети розташовані за своїми рангами.
Думка Мамардашвілі про принципове розрізнення пригадування й уяви бере свій початок в гусерлівській класифікації модусів свідомості часу: "Ми маємо, таким чином, в якості істотних модусів свідомості часу: 1)"відчуття" як уявлення теперішнього (презентація) і з ним істотно переплетені, проте також існуючі у відносній самостійності ретенція і протенція (вихідна сфера в найбільш широкому сенсі); 2)відтворення (пригадування), спів-відтворення та відтворення, що повторюється (очікування); 3)фантазію - відтворення як чисту фантазію" [69, 121]. З цієї класифікації можна зробити такі висновки: 1)Гусерль у своїй праці використовує поняття "фантазія" та "уява" як синоніми; 2)відношення до абстрактного "тепер" складає характерну рису пригадування і відрізняє його від "простої фантазії" [69, 117]. Такий розподіл є характерним для всієї феноменологічної традиції. Наприклад, Сартр, хоча і відходить від Гусерля у тому, що для нього уява є цілісною свідомістю, а для фундатора феноменологічного напрямку фантазія є лише "модифікацією свідомості часу" [152, 120], все ж таки погоджується, що "проблема пам'яті і проблема антиципації являють собою дві проблеми радикально відмінні від проблеми уяви" [152, 298]. Далі він пояснює цю думку саме у гусерліанському дусі: "Згадувати дорівнює думати не як дане відсутнім, а як дане присутнім у минулому. Існування в минулому дорівнює одному зі способів реального існування. Спогад дорівнює не викликаю в пам'яті, а спрямовую свідомість туди, де він існує в минулому" [152, 299]. Тому філософи феноменологічного напрямку дійшли до єдиного висновку: "Пригадування має характер актуальності, фантазія - не-актуальності" [69, 118].
Але цей характер актуальності не обов'язково має обмежуватися "уніформним зображуванням", прикритим нудним простирадлом звички. Ієрархія буття відкриває шлях і до ієрархії цінностей, а не зупиняється лише на наявному: "Дія, що базується на свідомості пам'яті, не вичерпується пригадуванням емпіричного фактуального змісту явища. Пам'ять свідомості робить більше: вона спрямована на смисл того, яке враження справило явище, що пригадується, яке воно викликало відношення людини. Тобто акт первинного сприйняття предмета у пригадуванні супроводжується певною дією, актом-вчинком, що в результаті створює сенс" [109, 153]. На зламі епох людина відчуває необхідність знайти для себе опору в контексті культури модерну, адже розуміє, що традиція з часів Просвітництва вже не дозволяє їй ствердити свою значущість і не наповнює змістом її буття. Нові форми її життєдіяльності виступають "голою негацією" попереднього і не мають самодостатності без заперечення тієї ж самої традиції, що вже вичерпала себе і більш не виконує своєї функції - "пам'яті поколінь".
Співвідношення пригадув