Філософська лірика Івана Франка: діалектика поетичної рефлексії.

РОЗДІЛ 2.
ФІЛОСОФСЬКА ЛІРИКА ІВАНА ФРАНКА
ОСТАННЬОГО ДЕСЯТИЛІТТЯ ХІХ СТ.
2.1. ДІАЛЕКТИКА ЕРОСУ І ТАНАТОСУ
У ФІЛОСОФСЬКОМУ "СЮЖЕТІ" "ЗІВ'ЯЛОГО ЛИСТЯ"
"Зів'яле листя" (1896) належить до визнаних шедеврів поетичної творчості І.Франка, тож художня майстерність та ідейно-емоційна глибина цього архітвору української літератури майже ні в кого не викликали сумніву22. Водночас збірка - одна з найкраще досліджених у франкознавстві. Проте існує принаймні один аспект художньої цілості книги, який усе ще залишається немовби в затінку. Цей аспект - філософський. "Взагалі, філософська частина "Зів'ялого листя", найменше досліджена, дає цікавий матеріал для з'ясування світоглядних основ творчості Франка" [242, с. 73], - вказував, зосібна, Д.Павличко ще в середині 80-х рр. Окремі студії останніх десятиліть (Л.Сеника [274-277], М.Ільницького [126; 127], Т.Гундорової [78; 79], І.Папуші [246], Т.Бовсунівської й І.Собецької [23]) почасти заповнюють цю прогалину, проте навряд чи вичерпують світоглядно-філософську поліфонію книги.
Згідно з достатньо поширеним уявленням, "Зів'яле листя" - найперше книга інтимної, а саме любовно-еротичної лірики. Отже - книга з виразною емоційною домінантою, феномен чистої поезії чуття. Показова дефініція "Зів'ялого листя" як "чи не найбільш особистісного, вистражданого твору [Франка], написаного у безпосередності емоційної кризи" [248, с. 28], - у формулюванні О.Пахльовської. До певної міри, й справді: "лірична драма" - це насамперед "мого серця драма" [335, т. 2, с. 139], за визнанням її ліричного героя (нетотожного, одначе, авторові). Діалектика переживань героя "Зів'ялого листя" нескінченно розмаїта. "Чуття скарб багатий" [335, т. 2, с. 137], "любові скарб" [335, т. 2, с. 130] ховає він у своєму ніжному, вразливому й зболеному серці - істинному "осередд[і] душевного й духовного життя людини", "багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей", "осередд[і] моральнісного життя людини" [363, с. 74-76] (за "філософією серця" П.Юркевича). Однак чи можна вважати "ліричну драму" безпосереднім виявом особистісних переживань самого письменника (як вважає О.Пахльовська)? Мабуть, що ні. На наше переконання, попри те, що основним психологічним джерелом збірки стало живе авторське переживання (хоча й не тільки авторське - аналіз "щоденника самогубця" засвідчує, що Франко таки використав і творчо переосмислив емоційну емпірику та образну систему останнього творіння учителя Супруна, безнадійно закоханого в Юлію Шнайдер - Уляну Кравченко [див.: 96; 97]), естетично дане воно було вже як "повторне переживання" (один із ключових термінів естетики І.Франка), переживання сублімоване, дистанційоване в часі від моменту первинного чуттєвого імпульсу, а відтак - опосередковане фантазією й - не в останню чергу - інтелектом, ratio автора.
Ще Г.Костельник звернув увагу на значну роль раціонального первня в "ліричній драмі". "...Любов для автора чужа, роблена, виходить з розуму, не з серця"; "...поет співає розумом про серце", - може, занадто вже категорично закидав критик Франкові, вбачаючи у "Зів'ялому листі" тріумф "раціоналістичного розуму", а в образі ліричного героя - безбожника-раціоналіста, у якого "в дійсности верховодить розум" [167, с. 64-65, 67]23. Небезпідставно вважаючи, що "Франко-лірик соромився, не звик говорити про свої особисті, суб'єктивні переживання", а тому "робив спробу змалювати "суб'єктивне" - "об'єктивним" способом", П.Филипович теж відзначив у "Зів'ялому листі" "домішк[у] зайвого розумування та риторичних узагальнень" [322, с. 84]. Специфічну "літературність" "поетичного гносису" [79] та неординарне вираження "найбільш раціонального, навіть філософськи рафінованого оброблення ліричної теми" [80, с. 104] зауважила у збірці й Т.Гундорова, а М.Кодак, окрім драми закоханого серця, побачив у книзі ще й "драму мислячої людини, поета-інтелектуала" [151, с. 380].
Вочевидь, поезія "Зів'ялого листя" - це не лише поезія почуття, а й поезія думки. На характері "ліричної драми" позначилися загальні особливості психотипу І.Франка як поета-мислителя, котрий навіть найглибші, найінтимніші переживання піддавав розумовому аналізу, перепускав їх "крізь суворий фільтр... інтелекту" [198, с. 86] (Є.Маланюк), "глибоко й проникливо відрефлексовував творчо-психологічну своєрідність кожного свого задуму" [151, с. 376] (М.Кодак). Звичайно, до раціонального відчуження од емоційно-психологічної й біографічної емпірики у "Зів'ялому листі" частково спричинився і той факт, що багато з віршів були написані на основі вже згаданого "щоденника самогубця", а не особистих переживань поета. Це дає підстави дослідникам припускати, що "трагізм "Зів'ялого листя" із самовбивчим фіналом... запрограмований великою мірою саме щоденником Супруна, хоч це зовсім не унеможливлює того, що Франко подав "і свій голос до спілки" з власними автентичними болями, цього типу людськими стражданнями..." [97, с. 131]. Момент дистанціювання від власної авторської суб'єктивності, вочевидь присутній у збірці, з необхідністю урухомлював момент раціональний, мислительний, врешті - філософський (адже дистанціювання породжувало узагальнення). Інтелектуальний, раціональний чинник відбився не тільки в продуманій композиції й архітектоніці книги. Відчутне, подеколи навіть аж надто помітне втручання розуму в діалектику почуття виявляється найперше в самій художній концепції збірки (вельми багаторівневій і багатогранній) та образі її головного героя.
Попри те, що головним предметом мистецького вираження й зображення в "Зів'ялому листі", безперечно, є вічна тема кохання - отже, тема емоційна за своєю природою, - складається враження, що в художній структурі книги поетичні рефлексії домінують над поетичними емфазами - безпосередніми виливами (вихлюпами, вибухами) почуття. Ліричний суб'єкт збірки не тільки (може, й не стільки) переживає, скільки осмислює свої переживання, розмірковує, медитує над власними почуттями і життєвими явищами, що їх породили, незрідка намагаючись виявити загальні властивості та