РОЗДІЛ 2.
ВИНИКНЕННЯ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКИХ БІЖЕНЦІВ
І ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ ТА ПОШУК ШЛЯХІВ ЇЇ РОЗВ'ЯЗАННЯ
2.1. Причини еміграції та фактори переміщення українців на Захід
впродовж Другої світової війни та перших повоєнних років
Як правило, сучасні міграційні процеси характеризують за чотирма ознаками: причинами, що їх породжують, територіальним охопленням, тривалістю та структурою мігрантів [103 - C. 12] 47. У вітчизняній історіографії еміграції українців на Захід найбільшого поширення набула класифікація за причинами [89; 141] 2. Звідси, еміграції діляться на 1) економічні (всі переселення людей, які відбуваються, головним чином, в результаті їх добровільного рішення та вибору, що переслідують мету покращання їх матеріального становища) та 2) політичні (різного роду масові переселення, спричинені змінами державних кордонів, масовою втечею населення від різних форм дискримінації і т. ін.) [103 - C. 12] 3. Саме за цим критерієм перший етап української еміграції називають економічним, або заробітчанським, другий - таким, що об'єднав політичні причини з економічними, за переваги останніх, і третій етап - політичним [пропущений № - C. 30; 186 - С. 5] 1. Але в будь-якому випадку, слід мати на увазі, що, як зазначив вітчизняний дослідник В. Трощинський, і економічні і політичні еміграції є результатом свідомого, добровільного вибору людини [133 - C. 3 ]2.
Якщо взяти останні слова за основу, то стає очевидним, що масове переселення українців на Захід, спричинене подіями Другої світової війни, належить до числа нетрадиційних на тлі йому подібних явищ. Що мається на увазі?
В міжнародно-правових актах повоєнної доби людей, які внаслідок тих чи інших обставин опинилися в Західній Європі, умовно об'єднали в дві категорії: переміщених осіб та біженців. За термінологією Організації Об'єднаних Націй першими є особи, які в результаті дій властей фашистського режиму були вислані з країн свого громадянства або попереднього місця проживання, чи були змушені покинути їх, як наприклад, особи, залучені до примусової праці, або які були вислані з расових, релігійних чи політичних мотивів [29 - C. 154]3. Водночас, терміном "біженці" характеризувалися особи, котрі залишили країну, громадянином якої вони є, чи попереднє звичне місце проживання, або особи, які знаходяться поза її межами і які незалежно від того, зберегли вони своє громадянство чи ні, належать до таких категорій: жертви нацистського чи фашистського режимів, що брали участь у Другій світовій війні на боці фашизму, чи жертви квіслінгівських режимів та подібних їм режимів, які допомагали фашистській Німеччині та її сателітам в їх боротьбі проти Об'єднаних Націй, незалежно від того, користуються вони міжнародним статусом як "біженці" чи ні. Далі вказано, що до категорії біженців відносяться також особи, які розглядалися як такі до війни "з причин расового, релігійного або національного характеру чи внаслідок їхніх політичних переконань" [29 - C. 154] 48.
Як бачимо, між біженцями і переміщеними особами є певна відмінність. Перші - це в абсолютній більшості люди, які самі з різних причин, але обов'язково пов'язаних з війною, опинилися поза межами своїх держав. Другі - внаслідок примусового, насильницького вивезення за межі країни походження. Звідси виникає запитання: чи слід вважати переміщених осіб такими, що емігрували (враховуючи тезу, що будь-яка масова еміграція, чи то політична, чи економічна є результатом свідомого вибору людини)? На думку автора, цього робити не слід. Роблячи такий висновок, ми виходимо з положення, запозиченого з роботи В. Трощинського "Українська міжвоєнна еміграція у Європі як історичне і соціально-політичне явище" про те, що термін "еміграція" прийнято вживати у двох значеннях. З одного боку, він стосується власне процесу переміщення частини українського громадянства до деяких західноєвропейських держав, викликаного подіями Другої світової війни. З іншого, цим терміном умовно означується вся сукупність людей українського походження, що опинилися тоді за кордоном [29 - C. 5] 49. З точки зору еміграції як процесу, примусове переміщення українців до ряду окупованих Німеччиною країн не є еміграцією. І, відповідно, коли ми говоримо про причини виникнення проблеми біженців і переміщених осіб, слід мати на увазі, що в одному випадку мова йде про причини еміграції (це стосується людей, які підпадають під термін "біженці"), а в другому - про фактори, що спричинили примусове переміщення українців на Захід, і вже потім - про причини їх неповернення на батьківщину.
Спробуємо проаналізувати, як формувалася кожна із зазначених категорій окремо.
Найчисельнішою групою, як видно із абсолютної більшості досліджень, були особи, переміщені всупереч їх бажання. Недобровільність у виборі країни постійного або короткотривалого місцеперебування розуміється в тому сенсі, що особисті мотиви та індивідуальні бажання до виїзду важили незрівнянно менше (або ж були відсутні взагалі), ніж об'єктивні фактори, серед яких на чільному місці - нацистська політика масової депортації цивільного населення до Німеччини та воєнна агресія гітлерівського режиму, в результаті якої була захоплена в полон, а пізніше вивезена до Рейху певна кількість військовослужбовців українського походження.
Першими більш-менш чисельними групами українців, що опинилися в Німеччині поза власним бажанням, були воїни польських збройних сил, які потрапили до німецько-нацистського полону внаслідок короткотривалої польсько-німецької війни у вересні 1939 р. Тоді, за поданням західного дослідника І. Кулішера, було інтерновано близько 540 тис. поляків, українців, білорусів та литовців [163 - P. 135] 50. Із вступом у війну Радянського Союзу їх кількість значно зросла, і вже в листопаді 1941 р., за оцінкою канадського науковця Б. Кравченка, українські військовополонені складали 1 300 000, або близько 40 % від загального числа радянських військовослужбовців, захоплених вермахтом у перші місяці війни [162 - P.16]