РОЗДІЛ 2
ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ СИСТЕМИ
"СУСПІЛЬСТВО-ПРИРОДА" В МЕЖАХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ОБЛАСТІ, ЯК ОБ'ЄКТ КАРТОГРАФУВАННЯ
(НА ПРИКЛАДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)
2.1.Природні та соціально-економічні передумови формування екологічного стану в межах адміністративної області
2.1.1. Природні умови та ресурси як фактор формування екологічного стану. До природних передумов формування екологічного стану системи "суспільство-природа" належать рельєф, тектонічна , геологічна та геоморфологічна будова, кліматичні умови, гідрографія, ґрунтовий покрив, рослинність та тваринний світ, ландшафти та ін. Вони суттєво впливають на взаємовідносини всередині системи і саме від них багато в чому залежить її функціонування. Природно-ресурсний потенціал області складається з мінеральних, водних, біологічних, земельних та рекреаційних ресурсів. Забезпеченість області природними ресурсами прямо не відноситься до показників екологічного стану, але є одним із найважливіших факторів соціально-економічного розвитку території і таким чином впливає на умови життя та здоров'я населення. Саме тому картографічне відображення природних умов та ресурсів території, які є однією з сторін об'єкта картографування, при створенні обласних еколого-природоохоронних атласів є обов'язковим. На передкартографічному етапі ці елементи системи "суспільство-природа" підлягають детальному вивченню та аналізу.
Географічне положення. Харківська область розташована на північному сході нашої держави. Її протяжність з півночі на південь складає 210 км, із сходу на захід - 225 км. Площа області складає 31,4 тис. км2 (5,2% території України). За цим показником область посідає 4 місце в Україні, поступаючись лише Одеській, Дніпропетровській та Чернігівській областям. У складі області 27 адміністративних районів, 381 сільська рада, 17 міст, в тому числі 7 міст обласного підпорядкування, 60 селищ міського типу, 1718 сільських населених пунктів. Харківська область є прикордонною територією. За показником ієрархічності місцезнаходження в системі областей країни Харківщина посідає 13 місце, поступаючись таким областям, як Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська, Київська та ін. [479]. Віддаленість територій від центру країни, як свідчить історія, не сприяє їх розвитку. Однак безпосереднє сусідство області з паливно-металургійною базою України, індустріальними областями Донбасу і Придніпров'я підвищує її економічний потенціал, що значною мірою компенсує сучасну "периферійність" місцезнаходження. До того ж Харківщина має зручне транспортно-географічне положення, розташовуючись на перетині міжнародних шляхів "північ-південь" і " захід-схід ". Область перетинають автомобільні та залізничні магістральні шляхи, завдяки яким вона має вихід до Донбасу, Криму, Кавказу, до Чорного та Балтійського морів, до багатьох промислових центрів за межами України.
Рельєф. В орографічному відношенні територія Харківської області знаходиться на стику трьох великих регіонів - Середньоруської височини на півночі, Донецького кряжу на південному сході і Придніпровської низовини. Відповідно до розташування максимальних висот на півночі (236 м абсолютної висоти у Золочівському районі і 226,7 м у Великобурлуцькому районі), загальний стік річок, що належать до басейну Сіверського Дінця, спрямований на південь, а в центральній частині області - на південний схід. Абсолютні відмітки поверхні також сягають максимальних висот на південному сході (235 м в Ізюмському районі). Мінімальні відмітки поверхні біля урізу Сіверського Дінця на півночі області складають 102 м абсолютної висоти, на її південному сході - 59 м абсолютної висоти. Мінімальні відмітки на заплаві р. Оріль на південному заході області становлять 73 м. Таким чином, загальний перепад висот на території області сягає досить великих значень - близько 177 м [538]. Ця обставина значно впливає на густоту та глибину розчленування рельєфу. Плоскі вододільні простори порівняно рівномірно розчленовані річковими долинами і балками, басейни яких у верхів'ях часто мають деревоподібну форму в плані. Самі долини відрізняються чітко вираженою асиметрією: праві схили як правило круті і пологі, ліві - майже завжди терасовані.
Тектонічна структура території Харківської області різнорідна. Область розташована в основному у межах Дніпровсько-Донецької западини, невелика північно-східна її частина захоплює південний схил Воронезького кристалічного масиву, а південно-східна - окраїни Донецького басейну. Межі Воронезького кристалічного масиву проявляються в будові поверхні (межа виходів на поверхню крейдових відкладів) і відмітках рельєфу (на вододілах більше 200 м.). Схили Воронезького кристалічного масиву складені залягаючими на глибині 1-3 км архей-протерозойськими кристалічними породами - перед усім, кристалічними сланцями і гнейсами до яких тяжіють родовища залізистих кварцитів КМА. На поверхні кристалічних порід з великою перервою (з випаданням більшої частини розрізу палеозою і частини мезозою) залягають безпосередньо крейдові відклади, перекриті товщею відкладів палеогену і неогену - зелених і зелено-коричневих глин, аргілітів, червоно-бурих і різнокольорових глин, а також лесовидних суглинків.
Геологічна будова та мінеральні ресурси. Палеозойська група порід представлена відкладами девонської, кам'яновугільної і пермської систем. Девонські відклади, потужністю до 7 км, представлені аргілітами, алевролітами, пісковиками, вапняками, мергелями, ангідритами і кам'яною сіллю. Мезозойська група порід включає відклади всіх трьох систем - тріасової, юрської і крейдової. Тріасові відклади, потужністю до 1,3 км, представлені глинами, пісками, пісковиками, конгломератами, які на денну поверхню виходять (а частково залягають під сучасними алювіально-делювіальними відкладами) у межах Ізюмського, Балаклійського, Барвінківського та Близнюківського районів. Кайнозойська група порід включає відкладення всіх трьох систем - палеогенової, неогенової та четвертинної.
На території