РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ЛІМІТУЮЧИХ ЧИННИКІВ ІНДИКАТИВНОГО ПЛАНУВАННЯ САР ЛІСОСТЕПОВОГО ТИПУ УКРАЇНИ
На індикативне планування САР лісостепового типу впливає цілий ряд чинників: природно-географічні (рельєф та геологічна будова, агрокліматичний, водний, земельний, мінерально-сировинний тощо), суспільно-географічні (суспільно-географічного положення, демографічний, працересурсний, розселення населення, соціальний, виробничий, транспортний, історичний, політичний, управлінський), економічні (науково-технічний прогрес, ринкова інфраструктура, нові форми власності, бюджетна та податкова системи тощо) та еколого-географічний.
Далі детальніше ми розглянемо систему чинників, виділену та систематизовану нами у першому розділі (§ 1.3), яка, на нашу думку, включає найвпливовіші, або лімітуючі чинники прогнозно-індикативного планування?.
Соціальний чинник. Лісостепова зона України характеризується потужним розвитком соціального комплексу, зокрема широкою мережею закладів освіти. Останнім часом активно розвиваються нові види навчальних закладів - гімназії, ліцеї та колегіуми, де поряд із загальноосвітніми поглиблено вивчаються технічні та гуманітарні предмети. По відношенню до України взагалі у лісостеповій зоні спостерігається найменше відвідування школи у другу зміну, зокрема в таких областях як Тернопільська, Хмельницька, Черкаська та Вінницька.
Останнім часом на досліджуваній території, особливо в сільській місцевості, різко знизилась як мережа спорудження нових, так і відвідуваність працюючих дошкільних закладів. Особливо низький показник охоплення дітей у
сільській місцевості постійними дошкільними закладами до кількості дітей відповідного віку в Львівській області (лише 7%).
Максимальна кількість професійно-технічних училищ знаходиться в обласних центрах та інших великих містах. Професійно-технічні навчальні заклади сільськогосподарського профілю розміщені, як правило, у малих та середніх містах. Найбільшу кількість кваліфікованих робітників професійно-технічними навчальними закладами було підготовлено у Львівській (19,3 тис.), Харківській (15,5 тис.), Вінницькій (10,9 тис.) та Полтавській (10,6 тис.) областях.
Важливу роль у соціальній сфері відіграють заклади культури. Наймасовішим закладом культури досліджуваної території є бібліотеки. Найбільше їх працює у сільській місцевості Львівської (1180) та Вінницької (995) областей. Дані показники є найвищими по Україні. У сільській місцевості порівняно вищий показник забезпеченості книжковим фондом (1006 примірників на 100 жителів), ніж загалом по Україні (712), а кількість книговидач на одного читача значно нижча. Своєрідними центрами культурного відпочинку населення, особливо у сільській місцевості, є клубні установи. Найбільша кількість клубів у Львівській (1271) та Хмельницькій (1167) областях. Однак клубні установи відсутні майже в кожному другому селі. Найбільше кінотеатрів та залів з кіноустановками в сільській місцевості Черкаської (492), Полтавської (489) та Хмельницької (333) областей.
Останнім часом триває процес скорочення мережі закладів культури в САР. Головними чинниками цього є низький рівень платоспроможності селян, розвиток телебачення, недостатня оновлюваність бібліотечного фонду, незначний асортимент культурних послуг та стан матеріально-технічної бази закладів культури. Основний набір послуг, який сьогодні можуть запропонувати сільські клуби - це кіно і танці. У той же час в асортименті кращих палаців культури міста - від 30 до 50 видів занять і розваг. Причина такої різниці полягає, перш за все, в обмеженості матеріально-технічної бази сільських клубів і незадовільної забезпеченості їх кваліфікованими кадрами [177, С.75].
Найвищий рівень забезпеченості населення лікарями (на кінець 2000р. та на 10 000 чол. населення) в межах лісостепової зони відмічався у Харківській (52,0), Львівській (51,9), Чернівецькій (47,2) та Тернопільській (47,0) областях. Слід відмітити, що загалом як кількість лікарів усіх спеціальностей, так і кількість лікарняних ліжок на досліджуваній території постійно зменшується. Наявність значної кількості сіл, у тому числі малих, викликало необхідність мати фельдшерсько-акушерські пункти, кожен з яких обслуговує, як правило, один, два і більше населених пунктів. Працюють також міжсільські дільничні лікарні на 10-50 ліжок, де можлива організація спеціалізованих кабінетів і відділень. Якщо мережа і місткість лікарняних закладів на досліджуваній території зменшується, то амбулаторно-поліклінічних закладів і станцій (відділень) швидкої медичної допомоги - зростає.
Потреби людей у житлі задовольняє житлово-комунальний комплекс. Типи будинків і забудову у сільській місцевості визначають характер сільськогосподарського виробництва, землекористування і пов'язані з ними умови життєдіяльності селян. Це здебільшого одноквартирні житлові будинки, розташовані на індивідуальній присадибній ділянці, разом з господарськими приміщеннями, значна частина яких має водопостачання, газифікована й телефонізована. Житлові будинки у сільській місцевості розміщені житловими зонами. Житлові будинки у містах і сільських районах утворюють житлові фонди. За формами власності житловий фонд поділяється на усуспільнений і такий, що є особистою власністю громадян.
У сільській місцевості житловий фонд в особистій власності громадян становить близько 90%, а державний понад 10%. Краща забезпеченість населення житлом в сільській місцевості характерна для Київської (30,5 м2/чол.), Вінницької (29,8), Черкаської (27,6), Хмельницької (26,8), Полтавської (24,7) та Сумської областей (24,0). Останнім часом зростає питома частка житла, побудованого за індивідуальними проектами, що враховують потреби різних верств населення.
За останні роки структура виробництва основних видів побутових послуг в сільській місцевості поступово приводиться до відповідності з структурними змінами у потребах населення. У загальному обсязі побутових послуг в сільській місцевості найбільша їх частка припадає на