Еколого-економічні аспекти реформування лісового господарства України

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ІНСТРУМЕНТІВ ЛІСОВОЇ ПОЛІТИКИ
2.1. Класифікація інструментів лісової політики
Розвиток лісового господарства визначається лісовою політикою. Існує чимало визначень лісової політики. Так, І.М. Синякевич лісову політику розглядає як сукупність принципів та інструментів, які використовуються національними і наднаціональними органами, політичними партіями і громадськими організаціями для відстоювання своїх інтересів у галузі відтворення, охорони і використання лісових ресурсів [135, с. 149]. В теорії і практиці лісової політики інструменти є сукупністю законодавчих документів, які призначені регулювати економіко-правові відносини між суб'єктами лісокористування таким чином, щоб їх діяльність служила меті лісової політики.
За свій короткий період існування в Україні прийнято чимало законодавчих актів, які безпосередньо та опосередковано впливають на триєдиний процес охорони, відновлення та використання лісових ресурсів і тим самим визначають спрямованість і механізм реалізації лісової політики України. Сьогодні розвиток лісового законодавства незалежної України визначається такими основними законами: "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", "Лісовий кодекс України", "Конституція України", "Про мисливське господарство і полювання", "Земельний кодекс України" тощо [37, 43, 48, 50, 60, 86]. Не можна не згадати також про Конференцію з довкілля і розвитку ООН, яка відбулася у Ріо-де-Жанейро у 1992 році, під час якої Україна підписала важливі документи щодо розвитку лісокористування: "Агенда-21", "Ліс - принципова заява" [121]. Багато положень Конференції Ріо-92 знайшли своє відображення у чинному Лісовому кодексі України.
У зв'язку з обмеженістю та виснаженням природних ресурсів (не лише лісових), глибокою економічною і екологічною кризою необхідно перейти від споживацького підходу існування економіки за рахунок навколишнього середовища до моделі сталого розвитку, яка дозволила б задовольняти сьогодні наші потреби без зменшення таких можливостей у майбутньому. Багато політиків звикли оцінювати позитивні наслідки реформ за темпами зростання обсягів виробництва без врахування кількості залучених природних ресурсів. Економічний механізм природокористування України практично не надає стимулів до раціонального використання природних ресурсів, покращання стану довкілля, якості життя населення і соціальних гарантій. Тобто існує нагальна потреба у відпрацюванні і впроваджені у практику дієвої системи інструментів лісової політики.
Звичайно законодавство повинне бути спрямоване на задоволення перш за все інтересів всього суспільства, які уособлює держава. В 2-й половині 20-го століття більшість економічних, соціальних та екологічних проблем, які необхідно розв'язувати, стали глобальними. Тому політики не можуть не враховувати загальносвітові тенденції, власний і зарубіжний досвід (можливості його пристосування до місцевих особливостей). Для забезпечення сталого розвитку лісового господарства в Україні необхідно внести зміни до існуючих законодавчих актів і впроваджувати на практиці нові. В світі нагромаджений чималий досвід застосування політичних інструментів. Так, Д.Пірс відзначає, що в промислово розвинутих країнах світу, які є членами Організації з економічного співробітництва і розвитку, використовується біля 150 інструментів екополітики [134]. Варто відзначити, що лісова політика є невід'ємною складовою екологічної. Значна кількість інструментів останньої може бути спрямована на ефективне підвищення продуктивності, охорону та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання. Покращання механізму лісокористування можна здійснювати на основі застосування системи інструментів лісової політики за умови знання їх функцій, результатів та ефективного поєднання окремих інструментів тощо. Для розбудови ефективної системи політичного інструментарію перш за все необхідно здійснити його класифікацію (систематизацію).
З метою бiльш глибокого вивчення iнструментiв лiсової полiтики нами удосконалена їх класифiкацiя, в основу якої покладенi науковi роботи щодо класифікації інструментів екологічної і лісової політики, виконанi М. Мерло і М. Паверi, I.М. Синякевичем, О.О. Веклич, О.В. Врублевською [8, 10, 134, 169].
Як зазначає О.О. Веклич, економічний механізм раціоналізації природокористування складається з двох груп інструментів, які здатні впливати на екологічну поведінку підприємств. Перша група, яка спрямована на примушення забруднювачів обмежувати свою деструктивну діяльність, включає: платежі за викиди, скиди, захоронення або розміщення забруднюючих речовин, платежі за погіршення якості природних умов; екологічні податки з прибутку товаровиробників, які випускають екологонебезпечну продукцію; штрафні санкції, компенсаційні виплати за порушення екологічного законодавства, стандартів якості природного середовища, за завданий збиток здоров'ю населення, навколишній флорі і фауні. Друга група інструментів, навпаки, активізує (економічно заінтересовує і заохочує) природоохоронну діяльність, дає стимули до впровадження нових технологій, попередження екологічної шкоди за допомогою державних субсидій, податкових пільг, позик, кредитів за низькими ставками, режиму прискореної амортизації природоохоронного устаткування, купівлі-продажу прав на забруднення [8].
Варто відзначити, що поділ важелів політики на дві групи за їх впливом на поведінку суб'єкта природокористування є загальноприйнятим. Проте чітких меж між обома групами не можна провести, оскільки ті чи інші інструменти політики можуть виконувати різноманітні функції. Наприклад, платежі за викиди, скиди, захоронення або розміщення забруднюючих речовин, платежі за погіршення якості природних умов, екологічні податки з прибутку товаровиробників, які випускають екологонебезпечну продукцію; штрафні санкції, компенсаційні виплати за порушення ек