Взаємовідносини Золотої Орди і Південно-Західної Русі в ХІІІ ст.

РОЗДІЛ 2. УТВОРЕННЯ ЗОЛОТОЇ ОРДИ
2.1. Розширення імперії Чингізхана в західному напрямку ( 1217-1223 рр.)
Після завершення завоювання більшості кочових народів, які проживали на Далекому Сході, часткового завоювання Китаю Чингізхану1 необхідно було вирішити долю західних сусідів Монгольської держави - Хорезму, Булгару, половців, башкирів.
Хорезм був самою могутньою з держав, що виникли у ХІІ ст., після послаблення держави Сельджукидів. Володарі Хорезму з намісників правителя Ургенча перетворилися на незалежних господарів і прийняли титул "хорезмшахів". До своїх володінь вони приєднали велику частину Середньої Азії (Туркестан і Персія) і Південний Афганістан.
Але ця держава виявилася неміцною, незважаючи на достатню кількість матеріальних багатств і хоробрих воїнів. Режим військової диктатури спирався на ворожі місцевому населенню племена тюрків із сусідніх степів: канглів, карлуків і кипчаків (половців). Хорезмшахи з другої половини ХІІ ст. почали запрошувати на службу кочівників. Але в боротьбі з степовими родичами вони були ненадійні і, грабуючи зайняті ними землі, викликали ненависть у місцевого населення [40. C. 213]. Це призводило до частих народних бунтів. Самі половці теж були ненадійним союзником. Вони постійно нападали на північні кордони Хорезму і піднімали внутрішні бунти в державі, таким чином впливали на її зовнішню і внутрішню політику.
З 30-х рр. ХІІ ст. в Середній Азії половці поділялися на дві основні групи. Одна займала центральний Казахстан з столицею в м. Сигнак. Літовники цих половців знаходилися в долині р. Іртиш, а зимівники - в низинах р. Сирас (Сирдар'ї). Друга група половців проживала в західному Казахстані. Влітку їх кочовища розташовувалися на півночі Аральського моря, а зимою - на Південному Уралі. Останні були незалежними від хорезмшахів, ці території входили до складу Хорезму лише номінально з 1182 р. [40. C. 211-238]. Зв'язки з половцями Центрального Казахстану були набагато тіснішими. З князівського роду цих половців походила мати хорезмшаха Мухаммеда - Теркен-хатун. Вона всіляко підтримувала своїх родичів і спиралася на їх військову силу, проводячи незалежну від сина політику. Саме ці половці опосередковано стали причиною нападу Чингізхана на Середню Азію.
У 1200 р. ханом цих половців став інал2 Алп-Дерек, двоюрідний дядько Мухаммеда по матері. Хорезмшах підтримав інала в боротьбі за ханський стіл проти його дядька Кадир-хана (Гайр-хана). Захопивши владу, Алп-Дерек відмовився від титулу "інал" і прийняв титул Гайр-хана (могутнього хана). Він визнав себе підданим Хорезму і прийняв мусульманство [40. C. 221-229]. Таким чином, Туркестан увійшов до володінь Мухаммеда. Але новий Гайр-хан не виправдав сподівань хорезмшаха і двічі - в 1210 і 1216 рр. він піднімав повстання проти сюзерена. Останнє повстання закінчилося битвою з монголами.
Для покарання бунтівного хана хорезмшах Мухаммед зібрав велике військо і вирушив проти половців у північний Туркестан, де біля р. Іргіз зустрів монгольське військо [31. C. 13]. Очевидно, що з самого початку походу війна з монголами не входила в його плани.
Монголи (частина кара-китайської армії, якою командував Джучі) під час переслідування племені меркітів дійшли до р. Іргіз, чим в односторонньому порядку порушили кордон з Хорезмською державою. Рятуючись від монгольських військ, меркіти перейшли на територію половецьких земель - в Каракуми (тюркська назва Дешт-і-Кипчака) до канглів [40. C. 229-231]. Після перемоги над ними, виконавши завдання, корпус Субеде почав відхід у Монголію. Можливо, крім розправи над непокірним племенем, монгольська армія повинна була з'ясувати можливість переходу через степ великого війська. Іншим завданням було розвідування шляхів, що вели до Хорезму [90. C. 57]. Останній факт дуже ймовірний. Адже в ХІІ - на початку ХІІІ ст. всі основні торгівельні і стратегічні шляхи, що розходилися від столиці Хорезму Ургенча, були захищені єдиною системою укріплених фортів - караван-сараїв, які утворювали суцільну лінію укріплень, що прикривала Хорезм зі сходу [140. C. 202].
Війська Мухаммеда випадково проходили через місце битви. Невідомо, чому султан вирішив напасти на монголів. Безперечно, хорезмшах сприймав Чингізхана як небезпечного суперника. Обидва володарі побоювалися один одного, ненавиділи і були взаємно недовірливі. Хоча вони і намагалися підтримувати мир, але в даній ситуації було достатньо найменшого приводу для розв'язання війни [57. C. 54-56], [98. C. 5]. Можливо, маючи перевагу у військових силах, Мухаммед вирішив показати свою могутність потенційним противникам і покарати їх за порушення кордону. Він хотів також задовольнити війська, які прагнули здобичі. Нарешті, перемога над монголами давала можливість султану підтвердити титул "газі" (переможець невірних), що значно підвищило б його популярність у мусульманському світі.
Війська Мухаммеда наздогнали монголів в південно-східній частині Уральських гір, в межиріччі р. Килач і р. Кайли, біля р. Джарла. Після нетривалих переговорів війська султана перейшли у наступ. В кровопролитній битві монголи отримали поразку і відступили [40. C. 235]. У цьому бою вперше проявився талант полководця у сина хорезмшаха Джеляль-ад-Діна [25. C. 189-190].
Монголи поки що були не готові до війни в Середній Азії. Після перемоги над меркітами виник новий конфлікт у 1217 - 1218 рр. із найманським царевичем Кулчуком. Крім того, через Середню Азію і монгольські володіння проходив караванний шлях, контролювання степової частини якого давало регулярні грошові надходження в скарбницю. Тому, не маючи достатніх сил, монголи були зацікавлені у мирі з хорезмшахом. Очевидно, розумів це і Мухаммед, тому що направив у 1218 р. у Монголію розвідників, замаскованих під торговий караван. Їхнім завданням був збір інформації про сили монгольського хана [175. C. 105] і його наміри [30. C. 5]. Мир між імперіями був відновлений, але конфлікт був неминучим. Однією з його причин було вирішення половецького питання.
Після того,