Розділ II
Історичні й теоретичні засади романтизму як культурного феномену та специфіка
його прояву в Україні.
Народження романтизму пов’язується з діяльністю так званого йєнського гуртка,
представниками якого були Фрідріх Шлегель, його брат Август Вільгельм Шлегель,
Людвіг Тік, Фрідріх Гарденберг, відомий під псевдонімом Новаліс. Ранній
європейський романтизм був свідком Великої Французької революції, найбільш
широко він представлений в Німеччині, де одержав теоретично-філософське
визначення в працях Шеллінга, Шлегеля, Новаліса. Ідеї йенської школи зіграли
велику роль у формуванні європейського романтизму.
Охопивши різні галузі культури Європи ХIХ століття, романтизм протиставив
“бездушній розсудливості” раціоналістичного просвітництва культ почуттів і
творчого екстазу, любов, культ природи, художню творчість, релігійність
переживань, ідеалізацію минулого. Ранній європейський романтизм виник як
реакція на обмеженість класицизму. Він звертається не лише до реальних подій
життя, а й виявляє цікавість до таких поетично-загадкових подій минулого, в
яких розкриваються виняткові характери і людські почуття, хвилюючі глибокі
душевні стани та невирішені життєві суперечності, які можна передати тільки
“вільною манерою”, відкинувши класичні канони.
Романтизм можна розглянути як антипод класицизму. Вони є протилежними за
художніми скеруваннями та естетичними ідеалами, однак не заперечуючи один
одного, поруч вони чіткіше відтінюють природу один одного. Ніколи межа між ними
не була абсолютною, адже романтизм з’явився саме на зміну своєму попередникові
— класицизму.
“Обмеження романтизму, його визначеність нагадують не лінію, але береги
широкого потоку, який поєднує в собі різні течії”, — зазначав Ю.Манн.
[126-361]. Отже, в міру розвитку романтизму ми спостерігаємо, як ці береги
розширюються. І до долі головного персонажу наближаються такі універсалії, як
світ, вічність, космос — з його таємницями, “ніччю”, “безоднею”. Рух
романтичного напряму проходить в бік філософського універсалізму, а реалізація
відбувається на історичному та національному матеріалах.
Проникнення побутових та описових елементів, посилення суспільної критики не
свідчать про поглинання романтизму реалізмом. Але самі по собі ці фактори не
протипоказані романтизму як такому.
Романтизм як літературна революція скинув з престолу класицизм з його
триєдинствами, урочистими промовами, розподілом сторін життя на високі, які
гідні оспівування, та низькі, котрі не варті його. Французька революція,
проголосила права людини, дала зрозуміти, що не лише одні царі і напівбоги
можуть бути героями літератури. Чітка і визначена краса форм класицизму, а тим
більше, надумана краса, штучна підробка під нього псевдокласицизму стали
недостатніми для вираження нових віянь епохи. Хоча самого терміну “романтизм” у
той час ще не було.
Французький романтизм, як і німецький, був просякнутий реакційними елементами.
Німецький романтизм відрізняється від нього своєрідними рисами: психологічний
характер домінує над соціальним, здебільшого має місце туманність,
розпливчастий містицизм та нехтування всіма законами мистецтва. Психологічний
характер взагалі був специфічною рисою поезії північних рас, яка зазвичай
шукала мотиви в душі людини, тоді як поезія південних країн — у природі,
оточенні людини.
Основними мотивами німецької поезії часів Шіллера були великі можливості
людської душі, що стало оновлюючим началом для інших „пісень”. Спричинив такі
зміни хворобливий ідеалізм, що був катом бідності та далеко неідеального життя,
прагнення до краси, гармонії, свободи. Він не визнавав невблаганного закону, в
силу якого нічого не дається в житті задарма. Шіллер та його соратники уявляли
собі свободу “дівою божественної краси”. А зразки для життя та літературних
творів романтики шукали в історії, релігії, політиці середніх віків.
Романтизм „бачив подорожі душ”, роз’яснював сни, пророкував майбутнє, набував
глибокої мудрості в легендах. Не здійснилися надії, які були покладені на
чистий розум. Таємниця людського щастя залишилась таємницею, відтак романтики
почали шукати її розгадку в таємних силах та мудрості.
Французький романтизм також став викликом французькому класицизму, що зближує
його з німецьким, а роль Вольтера в історії французької літератури можна
порівняти з роллю Лессінга у німецькій. Невеликий твір Лессінга „Виховання
людського роду” і драма „Натан” зробили в Німеччині такий самий переворот, як у
Франції їдкі сарказми Вольтера. Але порівняно з Вольтером Лессінг був винятково
теоретиком. Чого не можна сказати про діяльну та життєлюбну натуру Вольтера,
який усе життя боровся проти зла, проти інквізиції, чим заслужив поклоніння
сучасників так само, як і своїм пером. Лессінг вчив, що світосприйняття різних
народів зумовлене їх стадіями розвитку і схилявся до пантеїзму, Вольтер же був
деїст.
З Лессінгом, Шіллером, Гете в Німеччину прийшло відродження язичницького
світосприйняття, що дало новий поштовх поезії. Ідеали Греції та Риму привнесли
красу і вишуканість у педантичну рифмовану прозу німецьких “буквоїдів” XVIII
століття, дали новий зміст літературі, філософії, внесли світлу стихію в
аскетичну мораль німецьких письменників.
Ідеї Лессінга та класицизму панували до епохи реакції, яка розділила
письменників Німеччини на дві школи. Представники першої школи – групувались
навколо Шіллера і Фіхте. Людяність ідеалів Шіллера і вчення Фіхте про волю, яка
править світом, про „Я” як джерело сили та дієвості, не налаштовували на різку
відмову від усього живого, не заглиблювали у дрібні відчуття, що було
характерним для другої школи романти
- Киев+380960830922