Розділ 2. РОЗВИТОК ДОГОВОРУ КОМІСІЇ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
2.1. Загальна характеристика договору комісії
З метою детального розгляду договору комісії автор вважає за доцільне зупинитися на дослідженні історії його виникнення. Договір комісії отриманий сучасним правом у спадщину з часів середньовіччя[175].78 Римське право не знало ні інституту представництва, ні торгового права як окремої частини цивільного права. В очах римлян торговець був людиною ганебною, а торгівля - справою недостойною. Внаслідок чого в стародавньому Римі так і не виникло класу торгівців, хоча торгівля рабами здійснювалася постійно. Проте римському праву був відомий договір оцінної комісії - contractus aestimatorius. Сутність цього договору полягала в тому, що власник речі віддавав її у володіння іншій особі з метою продажу, при цьому він призначав крайню ціну, нижче за яку річ не могла бути продана, з тим щоб у призначений термін отримати або гроші, або річ[114].79 Загальний ж погляд античного світу, стосовно введення торгових справ, найбільш вдало висвітлив грецький філософ Платон: " Громадянин, який принизиться до того, що стане торгувати в крамниці, повинен бути покараний за подібний злочин"[171].80
Середньовічне право, засноване на досягненнях римського, також не знало інституту торговельного представництва. Тим часом розвиток колоніальної торгівлі владно вимагав використання самостійно діючих помічників, особливо при відправленні великих партій товару для продажу в інших містах. На цьому ґрунті поступово сформувалася правова фігура комісіонера[175].81 Однією з причин розвитку цього був домінуючий вплив церкви в суспільстві того часу, що забороняла торгівлю з невірними. У зв'язку з цим купці були змушені виступати в торговому обороті від імені других осіб, що, можливо послужило поштовхом до розвитку комісійної торгівлі[165].82 За кордоном такий купець укладав правочини від власного імені, тобто здійснював торгівлю особисто і лише після його повернення виявлялось, що діяв він в інтересах другої особи. Таким чином, складалась ситуація згідно з якою купець з одного боку діяв від власного імені, а з другого - за рахунок і ризик комітента[175].83
У праві Російської імперії комісіонери формально зливались з торговими повіреними. Але судова практика вже розрізняла осіб, які керують справами (торгові повірені), від купців, котрі укладають угоди за дорученням інших осіб від власного імені. Тільки останні визнавалися комісіонерами[152].84 Ця прогалина в законодавстві була усунена Законом Російської імперії " Про договір торговельної комісії " від 21 квітня 1910р., що визначив сутність та особливості комісійної діяльності. Слід відзначити прогресивний характер даного нормативного акта, основні положення якого базувались на принципах, запропонованих вітчизняною наукою, і нормах іноземного законодавства[156].85
Договір комісії як правовий інститут було включено в законодавство УРСР лише у 1926р.[86].86 Це передусім було пов'язано з впровадженням НЕПу і прагненням законодавчих органів підвести правовий фундамент під комісійні відносини, бо договір комісії з перших же днів нової економічної політики набув значного поширення. Тому законодавча регламентація договору комісії відповідала реаліям часу, оскільки комісійні відносини вже пустили глибокі коріння в господарському житті країни[118].87
Після цього у різний час до шістдесятих років минулого століття включно складалися такі різновиди договору комісії: як: угоди з комісійними крамницями, комісійний продаж автомобілів, реалізація на комісійних засадах надлишків сільськогосподарської продукції підприємствам споживчої кооперації, комісійний продаж надлишків матеріальних цінностей соціалістичних організацій через систему Держпостачання СРСР тощо[66].88
В цілому ж можна виділити такі види договору комісії, що знайшли своє застосування переважно в сфері торгівлі:
- договір, за яким організація "Союзсільгостехніка" на комісійних засадах реалізує надлишки та невикористане майно колгоспів та інших сільськогосподарських організацій;
- договір комісійного продажу надлишків сільськогосподарської продукції;
- реалізація на комісійних засадах виробничими підприємствами через торговельні та збутові організації зайвих та невикористаних матеріальних цінностей, а також продукції, що не користується попитом;
- договір, на підставі якого оптові організації міністерств радянських республік приймають від місцевих торговельних організацій надлишки товарів для реалізації;
- договори державних комісійних крамниць з громадянами про продаж через роздрібну торгівлю прийнятих від них товарів загального споживання та домашнього побуту, антикварних виробів, виробів прикладного мистецтва та інше;
- договір комісійної торгівлі легковими автомобілями;
- договір, за яким книготорговельні організації приймають для реалізації на комісійних засадах книжки[141].89
Торговельна практика більшості країн світу показує, що в міру розвитку товарообігу, паралельно зростає й ускладнюється діюча в ньому мережа посередників, котрі є одним з найважливіших факторів розвитку економіки[58].90 Деякі автори навіть називають комісіонера обов'язковим посередником, а комісійну угоду серцем сучасної торгівлі[155].91 Тому сьогодні жодне сучасне суспільство не може відмовитися від послуг різноманітних посередників. У сучасних умовах право здійснювати комісійну торгівлю визнається таким же невід'ємним правом, як і право на працю[25].92 Внаслідок чого питання про визначення договору комісії та його предмет набуває неабиякої актуальності.
Як правило, особливості правового регулювання того чи іншого договору пояснюються специфікою його предмета. В юридичній літературі питання про предмет договору комісії є суперечливим, але не викликає сумнівів, що ним можуть бути лише закони дії комісіонера. Як вдало зазначив А.Г. Гойхбарг, "...предметом договору комісії можуть бути лише дозволені угоди. Якщо ж доручення комітента полягає в укладенні протизаконної угоди, то це