Лінгвостилістика української поезії для дітей

РОЗДІЛ 2
ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНІ РЕСУРСИ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ДЛЯ ДІТЕЙ
2.1. Семантико-тематичне групування словесних засобів вираження у мові
української поезії для дітей
Дитинство – особливий вік, вік мрій, пошуків, захоплень, вік пізнання і
романтики. Діти виростають разом зі словом. А воно допомагає глибше сприймати
світ, який оточує їх.
Справжня поезія збагачує дитяче світобачення і загострює життєві враження. Чим
більше засвоюють діти поетичних творів, тим сильніше їх естетичне відчуття
світу, тим багатші їх духовні сили, тим гармонійніші вони у стосунках з іншими
людьми, природою, суспільством. Отже, дуже важливо, щоб вірші, які приходять до
них як перші зразки літератури, були психологічно сприйнятні. Дитячі твори
повинні бути романтично окриленими, тоді вони яскравим святом залишаться в душі
дитини на все життя. У цьому – джерело життєвості поезії для дітей.
Дослідники дитячих творів, звертаючись до проблем літератури, призначеної для
читання дітей, наголошують, що дитяча книжка повинна бути написана мовою
легкою, вільною, грайливою, квітучою в своїй простоті, образною і доступною
[161, с. 7, 10, 28, 62, 77, 95]. Найкращі зразки української поезії для дітей
утверджують високі вимоги, що ставляться до літератури, адресованої дітям.
Основним і найважливішим матеріалом, за допомогою якого створюється словесна
тканина художніх творів, є загальновживана лексика. Вона охоплює назви
предметів і явищ природи, людської діяльності, побуту, культури, суспільного
життя, рослин, тварин. Саме цій лексиці властива загальна зрозумілість,
природність, що відповідає одній з основних вимог, які стоять перед мовою
поезії для дітей, - простоті і доступності її [139, с. 87].
Сила впливу художнього слова особливо помітна в ранньому віці, коли
переконання, смаки і звички ще тільки формуються, коли талановита книга може
залишити слід на все життя.
Література для дітей (і це давно визнано) повинна бути найвищого ґатунку: і з
погляду художності, і з погляду мови. Адже мова художніх творів для дітей
виступає головним джерелом виховання мовної культури взагалі.
Шукаймо витоків духовності, мовної культури в українському фольклорі [12; 32].
Українська літературна мова разом з іншими лексичними пластами успадкувала з
усного мовлення народу чимало пестливих, емоційно забарвлених слів: дитиночка,
синочок, донечка, сестричка, братик, матуся, ненька, татко, татусь, бабуся,
літечко, зимонька, котик, лисичка, вовчик, голубонька, пташечка, рибонька,
сонечко, дощик, хмаронька, зіронька, брівонька, личенько, щічки, рученьки,
ніженьки, віченьки і т.п. І вони надзвичайно мелодійно і ніжно звучать у кращих
зразках української поезії для дітей.
Помічається одна важлива особливість, яка відображає загальну тенденцію в
розвитку української поезії для дітей. Є твори, що спеціально написані для
малечі, і твори, не обмежені віком адресата. Ця традиція іде також від
фольклору, тобто має глибоке коріння. І вона закономірна, навіть обовґязкова,
бо відображає реальність життя: діти живуть і виростають у дорослому світі,
проймаються проблемами дорослих, пізнаючи довколишнє життя, природу,
прилучаючись до праці, занять старшого покоління, переймаючи його філософію,
мораль, його історичний досвід, його мову.
Розгляд лексичних особливостей української поезії для дітей дозволяє виділити в
її словнику кілька функціонально найактивніших слів і лексико-семантичних груп,
а саме:
1) найдорожче нашому серцю слово – мати. Українська поезія протягом віків
співала і співає величальну пісню матері. Бо ж у матері втілюється, як
наголошує І.Вихованець, уся краса світу, його сонячність, безмежність,
життєдайність і незбагненність [24, с. 51]. Багато слів однокореневі (мама,
мати, матуся, мамуся, мамусенька, матінка, матусенька), але вони не вичерпують
лексико-семантичну групу. В українській поезії для дітей використовуються
різнокореневі слова, що опоетизовують матір: „Хай чує ж бо матусенька, / Що я
іще жива” [П.Тичина; Вес-2, с. 34]; „До матері я в спогадах вертаюсь, / Кладу
своє зажурене чоло”; „Один калач буде мати моя мати”; „Матусенько! Було, на
терня / Ногу вколю і плачу; Ніжну ласку твоїх великих рук згадав я, нене”
[Павличко, с. 404]; „То, матусенько, гнилиці! / - А оці дві онде, бачиш? / –
То, мамусю, дуже дрібні!” [Пчілка, с. 124]; „А у матері мати так схожа на матір
свою”; „З малятком мати молода / В саду міському походжає”; „Я із годину слухав
неньку”; „Уже давно дубець матусі, / На жаль, не ходить по мені”; „Спасибі,
нене, що ти навчила / Дзвінкої мови з дитинних літ”; „Тебе зігріли мамині
вуста”; „Мамин фартух – як не знати!”; „Пісні, що їх співала ненька”; „Матінко,
невже прийшла пора”; „Зроду діти одної нені” [Ребро-1, с. 269, 61, 96, 114,
250, 125 ]; „Мамо! Матінко моя! – / Тільки чулося здаля”; „І зберіг я тільки,
ненечко, / Скарб один, що ти дала”; „Василька держала ненька”; „Прийде син
матусю викликати”; „Швидко, швидко ми побачимось, рідна матінко моя”; „Мати,
мати! Не журися!”; „Не хоче знову засмутити мами”; „Мокне в тих озерах матінка
моя” [Олесь-90, с. 79, 126, 165, 313]; „Маю я святе синівське право з матір’ю
побуть на самоті” [В.Симоненко; П, с. 218]; „Добридень, - каже, - мамо й
таточку! / Ой, як я вас обох люблю!.. / Не плачте, матінко та батечку!”
[Забіла-2, с. 144]; „Мамцю рідна, любі мої діти, / Я повернувся аж із того
світу”; „Я буду трудитись, як тато, / Як мама моя молода” [Воронько-4, с. 326,
64]. Конструювання речень зі словами мати, мама, неня, матуся, матінка розвиває
емоційну сферу дитини;
2) дитячі слова:
а) власне дитяча лексика – прості для вимови слова, якими користується дитина
(О.Потебня, Н