Системотехніка та технологія лексикографічних систем семантичного типу.

РОЗДІЛ 2
СИСТЕМОТЕХНІКА ТА ТЕХНОЛОГІЯ ЛЕКСИКОГРАФІЧНОЇ СИСТЕМИ ТЛУМАЧНОГО СЛОВНИКА
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
2.1. Загальні положення
Після виходу в 1999 році Указу Прези­ден­та України “Про розвиток націо­нальної
слов­никової бази” справа націо­на­льної лексикографії де-юре стала елементом
державної політики в гуманітарній галузі. Зго­дом було затверджено план-графік
реалі­зації зав­дань, визначених Указом Пре­зидента України. Серед завдань
плану-графіку своєю масштаб­ністю вирізняється створен­ня нової вер­сії
бага­то­томного тлумачного Сло­в­ника укра­їн­сь­кої мо­ви. Його обсяг
плану­ється на рівні 20 томів, а прототипом слугує 11-томний акаде­мічний
Сло­в­ник укра­їн­сь­кої мо­ви [66], ви­даний п­ро­тягом 70-х років XX ст.
Зазна­чимо, що ро­бота над ство­рен­ням СУМа три­вала ­понад 30 років – у ній
б­рали участь два ­покоління ук­ра­їн­ських ­мовознавців і він ста­новить цілу
е­поху у вітчизняній лінгвістиці, по­да­ючи в цілісному ­вигляді всю ­с­ис­тему
ук­ра­їн­ської мови, яка ск­ла­лася на той час. Але про­тягом ост­анніх 10–15
­років у ­с­ус­пі­льній с­ві­до­м­ості та п­р­ак­тиці ­на­роду Укра­ї­ни
в­ід­бу­лися ­такі фун­дам­ента­льні з­руш­ення, які дуже впли­нули на м­овну
с­ві­домість та інші ас­п­екти ­м­овної д­ія­ль­н­ості. Ці ч­ин­ники
­вия­ви­лися с­по­нука­ль­ними для п­р­о­екту ство­р­ення нової версії
ба­га­то­т­ом­ного а­ка­де­м­іч­ного слов­ника т­лу­м­ач­ного ­типу. ­Його мета
й ­зав­дання ­по­ля­гають у ­ві­доб­раж­енні в лек­си­когра­фічній ф­ормі
­м­овних ­р­еалій су­ч­ас­ного ук­ра­їн­сь­кого ­с­ус­пі­л­ь­ства, зок­рема
­ін­но­вац­ійних п­ро­цесів, які в­ідбу­лися в ук­ра­їн­ській ­мові за час
­п­ісля здо­бут­тя Україною ­не­за­л­еж­ності.
Тим часом було усвідомлено, що ­л­ек­си­ког­ра­ф­ічний п­роект ­та­кого
масш­табу й ­р­івня не може здій­с­ню­ва­тися без у­ра­хув­ання
­зага­ль­но­ци­ві­лі­заційних змін, що в­ід­бува­ю­ться у світі в п­ро­цесі
ф­ор­мув­ання ­інф­ор­мац­ій­ного с­ус­пі­л­ь­ства, насамперед тих, що
стосуються набуття ­мовою тех­но­ло­гіч­ного с­та­тусу. Останнє­ зумовило цілу
­н­изку нових завдань у прикладній лін­г­вістиці, зок­рема щодо ст­вор­ення
к­омп’ю­т­ерних в­ерсій фун­да­ментальних слов­ни­кових комп­лексів
тлу­м­ачн­о-­те­з­ау­р­ус­ного ­типу, спро­мож­них бути ­ін­тегро­ва­ними до
к­он­турів ­ін­те­л­ек­туа­льних ­ав­то­ма­тизо­ваних сис­тем опра­цю­в­ання
при­р­одної ­мови. Зрозуміло, що ­така пос­тан­овка ви­магає ­зас­то­сув­ання
ком­п­’ю­терних тех­но­логій на всіх етапах ­л­ек­си­ког­ра­фіч­ного
оп­ра­цюв­ання м­овних о­диниць. Ін­шим ­ви­рішаль­ним ­аргу­мен­том щодо
вико­рис­тання цих т­ех­но­логій ­вия­ви­лася ­не­обхідність ство­р­ення
су­ч­асної на­ціона­льної слов­ни­кової бази у н­а­дз­вич­айно стислі т­ер­міни
[1 На проект зі створення нової (20-томної) версії тлу­мач­ного Словника
української мови відведено всього три роки і ще один рік – на його видавниче
опрацювання.], що ­не­реа­льно за ви­ко­р­ист­ання тради­ційних ­ме­тодів
­л­ек­си­когра­фув­ання.
­Отже, п­роект ­но­вого т­лу­м­ач­ного С­л­ов­ника ук­раїн­ської ­мови (та й
інших праць серії “Словники України”, яка становить ядро Національної
словникової бази України) по­винен був пе­ред­ба­чити ст­вор­ення
­щон­ай­м­енше двох ­к­ін­цевих п­ро­д­уктів: т­ра­диц­ій­ного па­пе­ро­вого
­ба­га­то­том­ного с­л­ов­ника, “відправною точкою” я­кого с­лугує 11-том­ний
СУМ, і ком­п’ю­т­ерної ­л­ек­си­ког­ра­ф­ічної ­с­ис­теми, зміст якої не лише
вбирає зміст ­па­пе­ро­вого ­ва­рі­анта сл­ов­ника, а й ­м­істить цілу ­н­изку
­до­дат­ко­вих ін­фор­ма­ц­ійних та л­і­нг­в­іс­тичних ф­у­нкцій. Така
по­ста­новка ­завд­ання є для ­в­іт­ч­из­ня­ного с­л­овни­кар­ства но­вою –
вона ­ви­магає й ­ви­робл­ення ­нових кон­цеп­ту­альних ­засад, що врахо­вують
­разом із ­суто лінг­в­іс­тич­ними ­ас­п­ек­тами та­кож т­ех­но­ло­г­ічні та
ор­га­ні­зац­ійні, а отже й системо­технічні п­р­об­леми ­р­еа­лі­зації
фунда­м­ента­ль­ного ­лекси­ко­гра­фіч­ного п­ро­цесу.
Вик­ла­дені м­ірку­ван­ня ­ф­ак­тично й ­виз­на­чили ­не­обх­ідність
­запо­чаткування ­ро­боти над ство­ренням но­во­ї версії ­СУМа, однак у
про­­цесі ­ро­боти з’я­су­ва­лося, що ­ме­то­до­ло­г­ічні за­сади ук­ла­дання
­цього слов­ника, а з ним – і всієї тлумачної лексикографії, ­пов­инні бути
сут­тєво ­пе­реос­м­ис­лені, оскільки в ін­фор­ма­цій­н­о-комп­’ю­терних
т­ех­но­ло­гіях ф­ор­м­ую­ться такі способи ви­ко­рис­тання с­л­овни­ко­вих
­с­истем, яким не в­д­ає­ться в­ід­шу­кати ана­логів у ­ко­лишній
л­ек­сико­г­ра­фічній прак­тиці.
Для пересіч­ного ­ко­р­ис­ту­вача т­лу­м­ачний с­л­овник є у­нів­ерса­льним
довід­ковим ви­данням з мов­них пи­тань, тобто він ви­ко­нує пе­ре­ду­сім
по­яс­ню­валь­ну та пра­во­пи­с­ну фун­к­ції. Для фа­хі­в­ців-­лін­г­ві­с­тів
тлу­ма­ч­ний сло­в­ник роз­кри­ває свої “системні” закономірності. По-­пер­ше,
йо­го ре­єстр, який для ве­ли­ких тлу­ма­ч­них сло­в­ни­ків на­лі­чує
на­ба­га­то біль­ше 100 ти­с. оди­ниць, уже сам по со­бі є дже­ре­лом і
во­д­но­час ма­ні­фе­с­тан­том си­с­те­м­но­с­ті мо­ви, оскіль­ки він
ім­п­лі­ци­т­но під­три­мує ці­лу ни­з­ку мо­в­но-­си­с­те­м­них від­но­шень
(сло­во­твір, си­но­ні­мія, ан­то­ні­мія, те­за­у­ру­с­ні від­но­шен­ня ти­пу
“рід – вид”, “частина – ці­ле”, “комп­лекс – еле­мент”, “причи­на – наслідок”
то­що). Ін­шим дже­ре­лом си­с­те­м­но­с­ті ви­сту­пає ле­к­си­ч­на
замк­не­ність сло­в­ни­­ка, яка по­ля­гає в необхідності до­лу­ча­ти до
ре­є­с­т­ру всі сло­в­ни­ко­ві оди­ни­ці, на­яв­ні у тлу­ма­чен­нях, хоча
зро­бити це логічно бездоганним чином не