РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ КОНТЕКСТУАЛЬНОЇ СИНОНІМІЇ ІМЕННИКІВ
У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ
На сучасному етапі лінгвістичних досліджень мова розглядається як динамічна
знакова система. Кожна мовна одиниця входить одночасно до великої кількості
парадигм або асоціативних рядів, утворюючи, таким чином, багатомірний пучок. З
мовним знаком контактують, щонайменш, ще дві системи, які також мають зв’язки
між собою. Таким чином, знак є посередником між людським розумом і навколишнім
світом, об’єднуючи їх у ще більш складну цілісність.
Найзагальнішими складовими частинами зовнішнього світу – це речі, властивості
та відношення. Провідними мовними категоріями є предметність, процесуальність і
ознаковість, які мають багатобічну структуру і відбиваються як у розподіленні
слів за частинами мови, так і в їхньому функціональному розмежуванні [2, c.
90]. Саме тому вивчення семантико-стилістичних та прагматичних особливостей
контекстуальних синонімів-іменників доцільно здійснювати з урахуванням
частиномовної номінативної специфіки, яка обумовлює абсолютну номінативну
значущість, семантичну двоїстість, функціональну рухомість та, відповідно,
комунікативний потенціал досліджуваних одиниць.
2.1. Макрокомпонентна структура значення контекстуального синоніма-іменника
Динамічний обрис мовного знака, як правило, містить такі основні компоненти:
ім’я (те,що означає);
денотат (референт), тобто те, що позначається іменем;
десигнат (концепт), який являє собою смисл, поняття про предмет або явище;
конотат, що реалізується у конотаціях імені;
прагматичні потенції імені [73, c. 42].
Існує дещо інша схема повної семантичної структури знакового утворення,
членована на декілька зон, або блоків, представлених у вигляді певним чином
упорядкованого набору макрокомпонентів, кожен з яких має свою структуру.
Вважається за необхідне виокремлювати щонайменш шість таких компонентів: [Г] –
граматичний, представлений на формальному та глибинному рівнях; [Д] –
денотативний, або власне дескриптивний, який співвідносить те, що означає, з
референтом, тобто об’єктивний зміст значення; [О] – оцінний, який може містити
об’єктивний і суб’єктивний оцінний смисли; [М] – мотиваційний, пов’язаний з
асоціативними механізмами мислення; [Е] – емотивний, який указує на
почуття-ставлення суб’єкта до позначуваної реалії у діапазоні схвалення чи
несхвалення; [С] – стилістично маркований, який разом з граматичним
макрокомпонентом обрамовує знак у цілому і теж має формальний та глибинний
рівні представлення. В онтології такий склад макрокомпонентів номінативного
знака має швидше просторово-багатомірну, аніж лінійну структуру.
Таким чином, наша теоретична позиція щодо структури значення контекстуального
синоніма-іменника узгоджується з гіпотезою про існування певної імплікативної
організації макрокомпонентного складу номінативних знаків, висунутою В.М.Телією
[127, c. 40-48], яка пропонує такий її формальний запис:
[С] {[О] [М] [Е ] ([Г] [Д])}
Верхівним компонентом семантичної структури мовного знака є [С] – стилістично
маркований макрокомпонент, який є облігаторним і співвідноситься як із
семантичною (несе інформацію про соціальні ролі, сферу та умови спілкування),
так і з прагматичною компетенцією (як цілями використання мови, а також знанням
про “доречність чи недоречність мовної гри”).
Проте ми вважаємо правомірним виділення у структурі значень контекстуальних
синонімів-іменників прагматичного компонента, який, на нашу думку, не тільки
обрамовує решту компонентів семантичної структури контекстуальних синонімів,
утворюючи з ними єдине ціле, а й надає адресату додаткову інформацію про
реальні ситуації спілкування, умови й учасників комунікації. Таким чином,
прагматичний компонент об’єднує усі інші компоненти значення і підпорядковує їх
єдиній меті.
Для зручності аналізу ми пропонуємо такий формальний запис імплікативної
організації макрокомпонентного складу лексичного значення контекстуального
синоніма-іменника:
{ [С] ({[Д] [М]} [О] [Е]) } [П],
де Д – денотативний, М – мотиваційний, О – оцінний, Е – емотивний, С –
стилістичний, П – прагматичний компоненти значення.
Отже, далі ми розглядатимемо значення контекстуального синоніма-іменника як
єдність його денотативного, мотиваційного, конотативного і прагматичного
значень, яка реалізується у контексті. Тому дослідження семантичної структури
контекстуальних синонімів здійснюватимемо із застосуванням методу контекстного
аналізу, а для встановлення та окреслення формальних, семантичних і
функціональних властивостей компонентів значення досліджуваних одиниць
використовуватимемо метод компонентного аналізу семем, який активно розроблявся
у ХХ столітті, проте не втратив значущості й у сучасних лінгвістичних
дослідженнях.
2.2. Денотативний компонент
Денотативний компонент, який являє собою об’єктивний зміст значення, не містить
інформації про суб’єктивний чинник. Він відображає в узагальненій формі
предмети і явища позамовної дійсності, є контекстно нейтральним та обов’язковим
для семантики будь-якої повнозначної номінативної одиниці [127, c. 40-41; 123,
с. 48; 199, с. 23].
Специфіка денотативного компонента значення контекстуального синоніма-іменника
полягає у тому, що він співвідносить те, що означає, з одиничним референтом, а
не з класом об’єктів. Денотативний компонент значення контекстуального
синоніма-іменника відноситься до конкретного об’єкта і зберігає зв’язок тільки
з конкретним предметом, а не з поняттям.
У контексті іменники часто реалізують не лише основні семи, а й потенційні,
вірогіднісні, оскільки саме у предметах та явищах людина найчастіше відкриває
все
- Киев+380960830922