Розділ 2
Історіографія політики Франції, Великої Британії та США щодо України за часів
Центральної Ради
2.1. Історична наука про військово-стратегічні плани держав Антанти щодо
України (літо 1917 – січень 1918 р.)
Аналіз політики Франції, Великої Британії та США щодо України часів Центральної
Ради знайшов відображення як в спеціальних дослідженнях вітчизняних та
емігрантських українських істориків, так і загальних роботах з історії України,
української революції 1917 – 1920 рр., громадянської війни в Росії, міжнародних
відносин періоду першої світової війни. Його започаткували в своїх працях
провідні діячі українського національного руху 1917 – 1920 рр. М.Грушевський,
В.Винниченко, І.Мазепа, Д.Дорошенко, О.Шульгин, О.Доценко [132 Грушевський М.
Ілюстрована історія України. – К.: Наукова думка, 1992; Винниченко В.
Відродження нації: В 3 ч. – Київ-Відень, 1920; Христюк П. Замітки і матеріали
до історії української революції, 1917-1920: В 4 кн. – Відень-Прага, 1921-1922;
Мазепа І. Україна в огні і бурі революції. – Прага, 1942. – Т. 1; Дорошенко Д.
Історія України, 1917-1923: В 2 т. – Т.1. – Ужгород, 1930; Дорошенко Д. Мої
спомини про недавнє-минуле. – Мюнхен, 1969; Шульгин О. Політика: державне
будівництво України і міжнародні справи. – К., 1918; Шульгин О. Доба
Центральної Ради // Енциклопедія Українознавства. – К., 1995; Shoulgine O.
L'Ukraine, la Russie et la Puissance de l'Entente. – Berne, 1918; Shoulgine O.
L'Ukraine et le Cauchemar Rouge. – Paris, 1927; Доценко О. Літопис Української
революції. Матеріали і документи до історії Української революції. – Т. ІІ, кн.
4-5. – Львів-Київ, 1923-1924.] та ін. В них представлено широкий фактичний
матеріал, що відображає події того часу й надає можливість аналізувати розвиток
зовнішньополітичної діяльності УНР; цитовано важливі державно-політичні
документи, які з часом були втрачені; збережено дух тієї драматичної епохи.
Характеризуючи проблеми становлення державності в цілому, дані праці торкаються
й питань зовнішньої політики Центральної Ради. Вони свідчать про те, що
налагодження контактів з представниками країн Антанти складало один з важливих
напрямків діяльності Генерального секретаріату з листопада 1917 до січня 1918
рр. Метою української влади визнається прагнення пояснити союзникам позицію
Центральної Ради щодо здобуття автономії України та заручитися їхньою
підтримкою в цьому питанні. З іншого боку, в працях діячів Центральної Ради
аналізуються причини та мотивації зацікавленості західних демократій у
налагодженні відносин з Україною.
Так, Д.Дорошенко відзначав, що увагу західних дипломатів до України привернув
процес українізації війська, що розгорнувся з літа 1917 р. Військові агенти
Англії і Франції були свідками розпаду та втрати боєздатності російською
армією, у той час як українці створювали національні військові частини і
здавалися готовими захищати свої кордони [133 Дорошенко Д. Історія України,
1917-1923. – Т. 1. – С. 232.]. Хоча, на думку Д.Дорошенка, виходу України на
міжнародну арену до певного часу заважав соціалістичний максималізм лідерів
УЦР, що призвело до втрати можливості встановлення взаємин із західними
демократіями, та маневрування між ними й Четверним союзом у майбутньому [134
Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле. – Мюнхен, 1969. – С.214.]. Цю
думку поділяє З.Стефанів, який зазначає, що за допомогою українських військ
союзники мали надію втримати російський фронт проти центральних держав, а далі
– й відбудувати Росію [135 Історія українського війська. – Львів, 1936. – Ч.
ІІІ. – С. 396.].
У той час як М.Грушевський, Д.Дорошенко, П.Христюк, В.Винниченко, І.Мазепа та
інші діячі українського національного руху торкалися проблем
зовнішньополітичної орієнтації Центральної Ради побіжно, їм присвячено
спеціальні праці О.Шульгина [136 Шульгин О. Політика: державне будівництво
України і міжнародні справи. – К., 1918; Шульгин О. Доба Центральної Ради //
Енциклопедія Українознавства. – К., 1995. – С.508; Shoulgine O. L'Ukraine, la
Russie et la Puissance de l'Entente. – Berne, 1918; Shoulgine O. L'Ukraine et
le Cauchemar Rouge. – Paris, 1927.]. Як свідчать дослідження, присвячені
політичній діяльності О.Шульгина [137 Збірник на пошану О.Шульгина (1889-1960)
/ Праці Історично-філософської Секції. За ред. В.Яніва. – Париж-Мюнхен, 1969;
Гончар Б.М. Олександр Шульгин – перший міністр закордонних справ незалежної
України // Історичний календар. – К., 2004. – Вип. 10. – С. 332-351; Дутчак
Г.О. Олександр Шульгин – засновник української дипломатії доби УНР // Науковий
вісник дипломатичної Академії України. – К., 1998. – Вип.1. – С. 79-82.],
протягом усього часу державотворчих зусиль України він проводив послідовну
лінію на союз з країнами Антанти та намагався залучитися їхньою підтримкою для
зміцнення української державності.
За інформацією О.Шульгина, вже весною і особливо влітку 1917 р. представники
Антанти почали рахуватися з українським національним рухом, але як з силою
негативною, оскільки вбачали в ньому німецькі інтриги з метою послаблення і
розчленування Росії. Автор повідомляє про свої контакти в липні-жовтні 1917 р.
з представниками Франції (в тому числі послом Франції в Росії Нулансом, головою
французької військової місії в Києві ген. Нісселем), Англії, США, Румунії,
головою чеського комітету Т.Масариком. За його словами, союзники в той час не
йшли далі збирання інформації про Україну та з'ясування прагнень українського
керівництва [138 Шульгин О. Політика: державне будівництво України і міжнародні
справи. – К., 1918. – С. 56.].
Першим представником держав Антанти, хто “вперше щиро і з бажанням дізн
- Киев+380960830922