Розділ 2. ПОЛІТИЧНІ ЦІННОСТІ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНІ КОМПОНЕНТИ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО
РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
2.1. Особливості формування та впливу політичних цінностей на забезпечення
процесу життєдіяльності українського соціуму
Політика як сфера суспільного життя має свій ціннісний вимір, який синтезує в
собі політична культура. Вона переводить у практичну площину духовну практику
функціонування суспільства, досвід співіснування різних типів політичної
свідомості й поведінки. Політична культура поєднує духовний і матеріальний
способи освоєння політичного життя, вона узагальнює весь загальнолюдський
досвід життя у людському вимірі, тобто досвід існування політики як особливої
сфери життєдіяльності суспільства і людини. На думку А.Дегтярьова, політична
культура являє собою «систему політичних цінностей і норм, ідей і уявлень,
стереотипів політичної діяльності й поведінки, а також інституційних моделей,
які поєднують ідеальні норми і правила політичних відносин з реальними
структурами і формами політичної організації і взаємодії людей, які, в свою
чергу, акумулюються в політичних традиціях і досвіді» [58, 223].
Культура є середовищем політичного розвитку, політичної активності населення.
Саме від неї залежить характер і якість реформування суспільства. Принаймні, це
засвідчує досвід трансформації різних країн в межах постсоціалістичного
простору. Модернізаційні перетворення засвідчують відторгнення західного
лібералізму й показують, що відносини влади і впливу, панування і
підпорядкування ґрунтуються на домінуючій в даній культурі системі норм і
цінностей. Інституціональні традиції «на кожному новому
пізнавально-перетворювальному витку розвитку політичного життя виступають як
певні його передумови та умови, як своєрідне соціокультурне середовище, що
задає пріоритетні цінності, які, своєю чергою, визначають державні норми і
встановлення, принципи владної організації і порядку спілкування та правила
політичних відносин» [58, 225].
Тоталітарне суспільство продукувало систему цінностей, установок які мали
абстрактний характер, були орієнтовані на «щасливе» майбутнє, не мали
відображення на практиці та у свідомості громадян. Верховна влада проголошувала
цінності, які були загальними для всіх, формальними та наперед визначеними.
Загальнонародні цінності проголошувались пріоритетними, не враховувались
інтереси й ціннісні орієнтації окремої особи, оскільки вважалося, що єдина
ідеологія передбачає відповідну їй систему цінностей громадян. Громадяни
нерідко з ентузіазмом сприймали абстрактні цінності та установки нав’язані їм
зверху, які, втім, залишалися не реалізованими через пасивність і
неусвідомленість «колективного співіснування» на рівні індивідуальної
свідомості, спотвореної ідеологічними штампами. Що ж стосується конкретних,
практично орієнтованих політичних цінностей, то радянська людина частіше
прагнула їх уникати.
Відтворення суспільства в умовах його перехідного розвитку має забезпечуватися
природнім шляхом не меншою мірою, ніж через реформування інститутів та
механізмів. У протилежному випадку, якщо основний акцент зміщується у бік
штучного відтворення суспільного організму, виникають різного роду
суперечності. «Поверхове, екзальтоване чи зацікавлене спостереження суспільних
подій спричиняє виникнення хибного та небезпечного враження, що, відкривши і
засвоївши певний принцип чи систему принципів суспільного буття, група
революціонерів може руйнувати соціальний універсум, використовуючи переважно
силові ресурси та інструменти такого ключового соціального інституту, як
держава» [34, 244]. Еліта «обраних» в демократичних умовах не має ні права, ні
повноважень для підміни об’єктивних механізмів суспільного відтворення
штучними, сконструйованими за їхніми уявленнями та інтересами. Характер
відтворення суспільства є одним з основних показників його демократичності.
Отже, соціальне відтворення є, передусім, духовним відтворенням, що існує у
формах цінностей, традицій, ідеалів, норм.
Зміна характеру політичної системи викликала необхідність трансформації
політичної культури, яка проходить зі значними труднощами та деформаціями. До
цього призвели зневіра в політиці та владі, аполітичність населення. Як
наслідок, більшість людей не оцінюють належним чином символів держави, лідерів
політичних партій, не відслідковують основні події в житті країни. Швидкий
розпад колишнього СРСР на окремі незалежні держави спричинив те, що суспільство
із застарілою системою цінностей опинилося в нових політичних, економічних і
навіть географічних умовах. Попередня система цінностей ще жива та активно
використовується громадянами в сучасних умовах трансформації політичної
культури. Сучасне суспільство розкололося: паралельно існують дві культури, дві
системи оцінок, норм, що виявляється в дестабілізації суспільства, виникненні
конфліктів та напруженості.
Різноманітність ідей, цінностей, які спостерігаються в нашому суспільстві,
означає існування тоталітарних стереотипів та одночасне виникнення національних
ідей, розповсюдження демократичних норм. Все це дивовижно переплітається у
формуванні політичної культури сучасного українського суспільства. Таке
розмаїття є небезпечним, оскільки може призвести до поляризації суспільства,
«битви монологів», а це в свою чергу неминуче веде до конфлікту цінностей.
Конфлікт цінностей як важлива складова соціокультурної ситуації, за висновками
сучасних дослідників,є результатом довготривалого панування традиційних
цінностей, спроб їх адаптації в неадекватних для цього середовища умовах [126,
- Киев+380960830922