РОЗДІЛ 2
ПОЕТИЧНИЙ СВІТ МИХАЙЛА ОРЕСТА:
ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ - ЧАС - ПРОСТІР
2.1. Природа образу ліричного героя
Характерною ознакою ліричного роду є те, що автор компонує вірші в поетичному щоденнику, відбиває в ньому не події, а життя власного серця. Ми звертаємося до поняття ліричного героя, бо воно "дозволяє охопити єдність і цілісність того кола переживань, яке розгортається у творчості поета" [262, с.224].
У сучасних літературознавчих енциклопедіях і словниках філологічна категорія "ліричний герой"7 визначається так: "...образ поета в ліриці, один із способів розкриття авторської свідомості. <...> художній "двійник" автора-поета..." [151, с.452]; "...більш або менш умовна особа, "я", свідомість якої безпосередньо виражається в ліриці, опосередковано передаючи свідомість автора" [245, с.248]; "...друге ліричне "Я" поета...", "...синонім ліричного суб'єкта..." [153, с.405]; "...специфічний розповідач, в особі якого знаходить свій вияв підкреслена співвіднесеність з авторським "я", "це й непряме біографічне відображення авторського" "я" [46, с.151-152]; "...друге ліричне "Я", alter ago поета, форма відображення його духовного світу" [150, с.296].
З'ясування особливостей функціонування поетичного текстуального "Я" має фундаментальне значення, оскільки "концепція життя в ліриці міститься всередині бачення ліричного героя або суб'єкта" [211, с.338]. При цьому слід ураховувати той особливий тип відносин, що встановлюється між креатором та його утворенням. М.Бахтін твердив, що "...близькість героя і автора <...> не менш очевидна, ніж у біографії. <...> Усе внутрішнє в герої неначе повністю повернене назовні, до автора, і перероблене ним" [10, с.154-155]. Реляція "Я" та "інші" у поетичних творах специфічні й передбачають ліричну самооб'єктивацію: "Лірика - це бачення і чуття себе зсередини емоційними очима і в емоційному голосі іншого: я чую себе в іншому, з іншими і для інших" [10, с.157]. Але при цьому не можна цілковито ототожнювати скриптора та його alter ago. Методологічно правильним є врахування того, що, попри органічну близькість, "...ліричний герой не ототожнюється з поетом, з його душевним станом, він живе своїм життям у новій художній дійсності" [153, с.405].
Як відомо, ще Ю.Тинянов помітив двійника в тексті - поет постає як ліричний суб'єкт і як об'єкт поезії. Так у науковому вжитку з'являється термін "ліричний герой", який ми використовуємо в роботі, посилаючись на монографію В.Смілянської "Стиль поезії Шевченка (суб'єктна організація)" [244]. У названій праці дослідниця вживає поняття "ліричний герой" "...у розумінні форми вираження авторської свідомості, якій притаманний певний спосіб опанування свого предмету (внутрішнього світу певного ліричного характеру)...", а тому авторка праці застосовує цей термін "...незалежно від його автобіографічного наповнення - не вдаючись до протиставлення понять "образ ліричного героя" та "образ автора" [244, с.71]. Ця теза перегукується з Аполінерівським "портретом особистості", який відображає внутрішній світ людини, збурений мінливою, "біжучою" дійсністю. У поезії М.Ореста автор і ліричний герой переважно ототожнені, що надає особливого звучання "голосу поета".
Зовнішня реальність, яка в мовному плані адекватна опосередковуючій дійсності, що, в свою чергу, структурує зміст твору, - у поезії відходить на задній план. В естетичній організації віршового тексту підноситься ліричне "Я", домінує "Я-центризм" лірики. Статус ліричної поезії (а вона найбільше відповідає самій природі поетичного слова) - це апперцепція самопізнання: світ є лише приводом для думок і почуттів, що становлять зміст духовної діяльності ліричного суб'єкта, особистості поета. "Естетична думка не раз уже схилялася до розуміння лірики як поетичної переробки особистістю різнопланового життєвого досвіду, переробки, при якій особистість ця, з її роздумами, почуттями, з її ставленням до здійсненого, завжди присутня і завжди відчутна (на відміну від епічного автора)" [53, с.10]. Світоспоглядальний постулат лірики з її здатністю задовольняти вроджену в людині потребу бачити всюди цілісне і досконале мотивує здавна помічену "подібність поезії й філософії" [214, с.59]. У цій подібності прихований парадокс лірики: "найбільш суб'єктивний рід літератури, вона, як ніякий інший, спрямована до загального, до зображення душевного життя як всезагального. Причому зображення душевних процесів у ліриці уривчасте, а зображення людини більш або менш сумарне", - справедливо зауважує Л.Гінзбург [53, с.10]. "Я-центризм" лірики з проекцією на зображення людини у всій глибині її духовної екзистенції суттєво впливає на поетичну семантику слова, типологічні параметри якого якраз зосереджуються в концептах "світ", "час", "душа", образно-лексичне вираження яких перебуває у тісній взаємозалежності.
У поетичному світі письменника саме ліричний герой є тим стрижневим образом, завдяки якому творчість митця набуває цілісного вигляду. Я-герой надає завершеного звучання навіть тим творам, де безпосередньо не присутній. Йому властиві конкретні психологічні, побутові, предметні, біографічні та інші характеристики. Стосовно біографічності варто зауважити, що ліричний герой Михайла Ореста чітко асоціюється з образом реального, "біографічного" автора.
Однією з особливих рис емігрантської поезії взагалі й лірики М.Ореста зокрема є автобіографічність (митець осмислює факти власного життя і доби), яка у текстах сприяла відтворенню суттєвих подій поетового життя, увиразнювала драматизм його людської долі, відбивала зміст естетичних принципів письменника, насичувала його книжки гамою пристрасних почуттів: упевненості й сумніву, віри й розчарування, любові й ненависті. З-поміж страждань, властивих емігрантам, у творчості Михайла Ореста домінує почуття ностальгії, яке автор в одній із мініатюр описує так:
Її приявність я в душі спізнав: вона,
Як сік у дереві, незрима і міцна,
Всім почуттям моїм вникає тихо в пори -
Всі радості мал