РОЗДІЛ 2
ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА ЩОДО МЕНШИН
2.1. Міжнародні норми захисту меншин: позиція Польщі
З початком демократичних перетворень у Польщі питання прав етнонаціональних меншин стали регулюватися внутрішнім законодавством, яке базується на міжнародних нормах права. Щойно вступивши у фазу трансформації, започатковану в 1989 р., і проголосивши курс на євроатлантичну інтеграцію Республіка Польща в 1990-х роках виявляє зацікавленість справами етнічних і національних меншин.
Зазначимо, що права цих категорій громадян містяться в об'ємі прав та свобод, які належать як кожній людині, так і громадянину. У зв'язку з цим польська держава ще в часи ПНР підписала та ратифікувала низку багатосторонніх конвенцій стосовно захисту прав людини в рамках ООН і Ради Європи. Польща в рамках ООН приєдналася до більшості документів, серед яких Міжнародний пакт громадянських і політичних прав і Факультативний протокол, котрі дають можливість подання міжнародної індивідуальної скарги до комітету прав людини ООН, Конвенції ЮНЕСКО у справі подолання дискримінації в освіті, міжнародної Конвенції у справі ліквідації усіх форм расової дискримінації, Конвенції прав дитини, а у вересні 1998 р. Польща визнала компетенцію Комітету у справах ліквідації расової дискримінації.
Республіка Польща є активною стороною у рамках ОБСЄ, стандарти захисту національних і етнічних меншин якої вона використала у системі двосторонніх договорів. Столиця Польщі Варшава стала місцем розташування створеного у 1992 р. Бюро демократичних інституцій і прав людини ОБСЄ, котре здійснює контроль над дотриманням прав людини, в тому числі прав меншин, а також принципів демократії на території країн-учасниць ОБСЄ [139, c. 19]. У цій сфері Бюро співпрацює з Високим комісаром ОБСЄ у справах національних меншин, провідною установою в цій організації у галузі запобігання етнічним конфліктам.
Протягом 1990-х років система захисту етнонаціональних меншин найбільшого свого розвитку набула у рамках Ради Європи. 19 січня 1993 р. Польща ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і головних свобод, котра дає можливість складання міжнародної індивідуальної скарги до Європейського Трибуналу прав людини. Рада Європи в 1992 р. прийняла Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, а в 1995 р. також документ, який безпосередньо стосується меншин - Рамкову конвенцію про захист національних меншин [38].
Розгляд цих двох документів з погляду приєднання до них Польщі і взяття нею на себе зобов'язання з їх виконання розкривають труднощі процесу становлення етнонаціональної політики республіки за європейськими стандартами.
Рамкова конвенція про захист національних меншин Ради Європи була відкрита до підписання 1 листопада 1995 р. і підписана того ж дня 20 країнами, в тому числі й Польщею. Процес ратифікації Польщею Рамкової конвенції розпочався у другій половині 1997 р. Часткове пояснення цього факту можна знайти в обґрунтуванні до проекту Закону Про ратифікацію у Сеймовому друці № 1383 від 23 вересня 1999 р., де вказано, що Комітет міністрів Ради Європи прийняв Пояснюючий рапорт автентичний змісту Рамкової конвенції, який обмежує інтерпретацію прийнятих зобов'язань, а також висування "безпідставних домагань" національних меншин [97]. У зв'язку з цим розпочалися тривалі суперечки стосовно контрольних механізмів Рамкової конвенції.
Слід зазначити, що восени 1998 р. сеймова Комісія національних і етнічних меншин закінчила роботу над проектом Закону Про національні та етнічні меншини. Дискусія навколо цього проекту, перебіг першого читання і пізніша робота підкомісії вказали на дві проблеми, які повинні були з'явитися у процесі ратифікації Рамкової конвенції: 1) дотримання прав польської меншини в деяких країнах, в тому числі в Литві, Білорусі, Україні та Німеччині; 2) реалізація мовних прав.
У зв'язку з цим частина польських громадських організацій та політичних сил стали розглядати ратифікацію Рамкової конвенції як засіб політичного тиску на країни, де проживає Полонія [203, c. 23]. У листах і апеляціях скерованих до Сейму навесні 1999 р. Федерація кресових організацій, Рада Полонії світу, Конвент польських організацій в Німеччині і Європейська рада полонійних спільнот звернули увагу на потребу виразного ставлення до 2 та 18 статей конвенції як таких, що гарантують взаємну охорону меншин через двосторонні і багатосторонні угоди між сусідніми державами.
Проект Закону Про ратифікацію Рамкової конвенції разом із обґрунтуванням та висновком про його відповідність праву ЄС був направлений до Сейму Головою Ради Міністрів Є. Бузеком 23 вересня 1999 р. [97], а 3 грудня 1999 р. [75] представлений до першого читання у Сеймі.
В обґрунтуванні до проекту цього Закону вказувалося, що в Рамковій конвенції містяться засади, які не можуть бути безпосередньо застосовані у внутрішній системі права, але будуть реалізовані через законодавство країни й урядові програми. При цьому зазначалося, що суб'єктом, на який поширюється дія Рамкової конвенції є виключно окрема особа, яка належить до меншини, причому приналежність повинна виникати з вільно висловлюваної волі особи та її самосвідомості, визначених відповідно до об'єктивних критеріїв і не мати ніяких негативних наслідків для неї [97]. Отже, ми бачимо, що польський законодавець схиляється до думки, згідно з якою положення Рамкової конвенції не означають визнання колективних прав національних меншин, а лише стосуються охорони окремих осіб, котрі до них належать. Однак, вказувалося, що користуватися своїми правами вони можуть індивідуально або разом з іншими особами.
Рамкова конвенція не дає визначення національних меншин, щоб не ускладнювати особам, які відчувають себе приналежними до них користування груповими правами. Проте, можна судити, що ними вважаються не лише осілі, територіально сконцентровані групи з добре вкоріненою традицією, а кожна особа, що належить до меншини, навіть якщо вона не має гр