РОЗДІЛ 2. Методика проведення криміналістичного опису особи за зовнішністю.
2.1. Поняття зовнішності, ознак зовнішності, їхня класифікація. Джерела інформації про зовнішність особи.
Розслідування злочинів і профілактична діяльність так чи інакше пов'язані з дослідженням різноманітних форм взаємодії людини з матеріальною сферою, які виступають джерелами пізнання подій. Під час процесу розслідування людина виступає в різноманітних статусах, наприклад, у процесуальному плані - обвинуваченим, потерпілим, свідком, впізнаючим, і тим кого впізнають, у трасологічному - тим, хто утворює сліди, чи тим, хто їх сприймає, або тим і іншим одночасно.
Пізнання обставин події злочину здійснюється через дослідження, перш за все, людини - підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого і свідка, - яка наділена максимальною кількістю властивостей, які відображаючись ззовні, створюють джерела інформації для її розшуку і ототожнення.
Людині властива сукупність фізичних, біологічних і соціальних властивостей, інформація про які віддзеркалюється у вигляді матеріальних і ідеальних слідів її діяльності.
До недавнього часу у криміналістиці під час розгляду відображень, які залишає людина, досліджували лише сліди рук, ніг, зубів і особливості зовнішньої будови, тобто людину уявляли як фізичне тіло, яке при механічному русі може залишати сліди, відображати свої ознаки. Таке вузьке дослідження людини як слідоутворюючого об'єкта, не дозволяє за її відображеннями пізнати інші властивості, особливо біологічні і соціальні.
Тому знання всіх властивостей людини, форм і механізму їхнього відображення у матеріальному середовищі, уміння вилучати цю інформацію із матеріальних слідів - це далеко не повний перелік вимог, які забезпечують успішне розслідування злочинів [95, 5].
Кожне матеріальне тіло характеризується особливими лише для нього певними ознаками, властивостями. І людина в цьому випадку не виняток. Як уже зазначалося вище, людину, як об'єкт криміналістичного дослідження, характеризують багато відображень. Особливе місце серед них займають ознаки, властивості зовнішності. У кожної людини суто індивідуальним і відносно сталим є зовнішній вигляд, який хоч і змінюється з роками, однак залишаються характерні особливості, за якими можна її ідентифікувати, навіть якщо минув значний проміжок часу.
Індивідуальність зовнішнього вигляду людини, його неповторність і відносна стійкість обумовлені закономірностями анатомічного і морфологічного характеру, властивими формуванню його будови. Індивідуальність зовнішності людини при цьому визначається складністю її прояву, наявністю в ній значної кількості ознак (особливостей) і варіантів таких особливостей, які характеризують зовнішність в цілому і окремі її елементи. Кожна людина володіє властивою лише їй наявною сукупністю таких ознак [127, 169].
Терміни "ознака" і "властивість" загалом можна використовувати як синоніми, які не суперечать один одному за змістом. Так, "властивість" визначають як якість, ознака, характерні для кого-, чого-небудь [100, 703], а "ознаку" - як рису, властивість, особливість кого-, чого-небудь [102, 655]. Однак, якщо говорити про зовнішність особи як про криміналістичне вчення, то тоді вони є зовсім різними. Щодо цього можна повністю погодитися з П.Д.Біленчуком, який зазначає, що ознака являє собою зовнішній вид, він очевидний і доступний для безпосереднього сприймання. А властивість - це скоріш за все внутрішня сторона об'єкта, його якість, яка оточена внутрішніми межами всякого тіла [64, 148].
У теорії і практиці кримінального процесу і криміналістики для позначення одних і тих же атрибутів і показників, які характеризують зовнішність людини, використовують різні терміни. Законодавець, характеризуючи такі слідчі дії як пред'явлення для впізнання і освідування, вживає такі поняття: зовнішній вигляд і прикмети ( ч.1 ст. 174 КПК України), ознаки ( ч.3 ст. 174 КПК України), особливі прикмети ( ч.1 ст. 193 КПК України). Аналогічні поняття зазначаються і в проекті КПК [65]. У криміналістичній літературі найчастіше використовуються ознаки зовнішності, зовнішні ознаки, властивості.
Різне трактування з'являється не лише у термінології, а і в тлумаченні самих термінів, особливо це стосується поняття "ознака". Одні криміналісти називають зовнішніми ознаками як елементи зовнішності (стать, вік, національність, частини і деталі тіла, функції і ін.), так і окремі характеристики (показники) елементів зовнішності ( їхню форму, величину, колір, положення, темп, варіацію, проявлення функції і ін.). Інші вважають ознаками лише окремі характеристики елементів зовнішності [120, 124].
Слід зазначити, що дану проблему по різному вирішують одні і ті ж науковці. Так, П.Д.Біленчук в одній роботі вказує, що ознака є зовнішнім видом, він очевидний і доступний для безпосереднього сприймання [63, 148]. А в іншій він зазначає, що у габітології ознака характеризує зовнішність людини в цілому чи окремі її елементи (зріст, ніс, очі, волосся, тощо) [62, 183]. Як видається, недоцільно говорити, що ознака характеризує і зовнішність в цілому чи окремі складові елементи. Вона повинна включати певні цілісні елементи тіла людини або їхні функції, які в сукупності складатимуть зовнішність людини. Тоді елементами зовнішності будуть певні складові ознаки зовнішності. Наприклад, ніс є ознакою зовнішності, а його основа , спинка, кінчик, крила виступають елементами ознаки зовнішності, які самостійно, практично, не описуються, а за їхньою допомогою описується він увесь .
Виходячи з вищевказаних позицій не можна погодитися з визначенням ознак зовнішності, яке подають О. М. Зінін та І. М. Подволоцький, а саме, що це - помітні характеристики зовнішності людини в цілому чи окремих її елементів [46, 34]. Не всі ознаки зовнішності є помітними зразу ж під час , наприклад, спостереження чи іншого сприйняття. Вона може бути схована під одягом або не проявлятися під час виконання певних рухів чи дій, але проводиться її опис.
У