РОЗДІЛ 2
ПІДСТАВИ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ВИХОВНОГО ХАРАКТЕРУ
Відповідно до чинного кримінального, кримінально-процесуального законодавства України примусові заходи виховного характеру застосовуються при звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності (ч.1 ст.97 КК України) - до неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, якщо суд дійде висновку, що його виправлення можливе без застосування покарання. Це рішення приймається у справах, що направляються до суду з мотивованою постановою слідчого в порядку, передбаченому статтею 9 КПК України, а також у справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком на стадіях попереднього розгляду справи суддею або судового розгляду. Суд застосовує примусові заходи виховного характеру і до осіб, які у віці від одинадцяти років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною Кримінального Кодексу України (ч.2 ст.97 КК України, ч.4 ст.6, ч.1 ст.7-3 КПК України). У цьому разі суд у справі, що надійшла до нього в порядку, передбаченому статтею 7-3 КПК України, виносить постанову про закриття справи із застосуванням до особи примусових заходів виховного характеру.
У частині першій статті 105 КК України передбачено, що примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані при звільненні неповнолітнього від покарання у разі вчинення ним злочину невеликої або середньої тяжкості, якщо суд визнає, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки неповнолітній на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. Однак на сьогоднішній день в чинному КПК України порядку звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі вказаної вище норми Кримінального закону не визначено. Це питання, відповідно, вимагає законодавчого врегулювання, що буде детальніше розглянуто в підрозділі 3.3 цього дослідження.
Розглядаючи питання про те, що є підставою для прийняття рішення про застосування примусових заходів виховного характеру, слід зауважити, що питанням про підстави для прийняття процесуальних рішень взагалі і цього рішення зокрема, приділяється значна увага у працях вітчизняних і зарубіжних вчених. При цьому науковці висловлюють різні позиції щодо розуміння таких понять, як "підстава", "умова", "передумова" для прийняття відповідного рішення.
Окремі автори вважають, що підставою є визначена у Кримінальному кодексі кожна з обставин, необхідних для прийняття рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності. До таких обставин вони, зокрема, відносять: неповноліття особи, вчинення нею вперше злочину невеликої тяжкості, можливість виправлення особи без застосування покарання [88, с.173, 179; 89, с.118-119; 90, с.42; 91, с.66; 92, с.50; 93, с.6, 7; 94, с.5].
Свого часу, А.Є. Якубов, В.І. Арькова, зокрема, зазначали, що підставою для прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності і покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (відповідно до раніше чинного кримінального законодавства СРСР (ч.3 ст.10 Основ кримінального судочинства), є сукупність таких умов (курсив мій. - Л.П.), як: 1) неповнолітній вік особи, яка вчинила злочин; 2) невелика суспільна небезпека злочину, вчиненого цією особою; 3) можливість виправлення цієї особи без застосування кримінального покарання [95, с.21-22; 96, с.9].
Ряд інших науковців зазначені вище та інші обставини, необхідні для прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності, називають умовами для прийняття відповідного рішення [97, с.84; 98, с.7].
Ще інші автори для позначення обставин, що в сукупності складають підставу для прийняття рішення про застосування примусових заходів виховного характеру, вживають термін "передумови" для прийняття цього рішення [95, с.23; 99, с. 192-193].
Окремі науковці підставою звільнення від кримінальної відповідальності називають невеликий ступінь суспільної небезпеки особи винного або можливість його виправлення без застосування покарання, тобто обставини, що характеризують особу, яка вчинила злочин [9, с.52; 92, с.48-49; 100, с.164, 311; 101, с.189; 102, с.289; 103, с.193; 104, с.58, 59; 105, с.8], або досягнення в даному конкретному випадку мети кримінальної відповідальності і покарання без їх застосування [106, с.185-186].
Ю.В. Баулін, зокрема, зазначає, що передумовою звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 97 КК України є вчинення вперше злочину невеликої тяжкості особою, яка на час вчинення цього злочину і на час прийняття судом рішення про її звільнення від кримінальної відповідальності не досягла вісімнадцяти років. Відповідно, підставою звільнення від кримінальної відповідальності, на думку цього автора, є висновок суду про те, що виправлення неповнолітнього можливе без застосування покарання [101, с.189].
Розглянуті підходи до розуміння наведених вище понять, які, на перший погляд, більше стосуються питань лінгвістики, а не права, як засвідчує правозастосовча практика, можуть мати істотне значення для процесу, оскільки між поняттями "підстава", "умова", "передумова" є суттєва різниця. З цього приводу В. Томін, В. Свєрчков, досліджуючи питання, пов'язані зі звільненням особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, примиренням винного з потерпілим (зазначені вище обставини, що визначені в кримінальному законодавстві, як необхідні для прийняття відповідних рішень, ці автори називають "умовами"), зазначають, що, приймаючи кожну з умов (вчинення злочину певної категорії, явку з повинною, сприяння розкриттю злочину та ін.) за окрему підставу, можна дійти до того, що для застосування будь-якої з вказаних норм потрібно дві, три і т.д. підстави [98, с. 7; 107, с.54].
У зв'язку з викладеним вище, вида