РОЗДІЛ 2.
АРХІТЕКТУРНО-СЕМІОТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРКУ "ОЛЕКСАНДРІЯ"
Як явище культури, парки є зразком різних типів дійсності, її ідеальною мрією, міфом про абсолют блага, добра і краси, неусвідомленим спомином про Рай (Едем, Парадіз, Царство Небесне), чи відбитком мрії про ідеальне життя. Саме тому парки розуміються і символічною конструкцією світу, і методом його філософського пізнання.
Перед тим як посадити в саду перше дерево, людина створювала сад у свому уявленні, намагаючись відтворити свою мрію, як за словами Філона Александрійського, це робив Бог під час створення світу: "...спочатку Він створив у дусі Своєму (уявив Собі) типи його частин (деталей) і з'єднав їх в умоглядний світ, що потім перетворив, відповідно до цього образу, у світ, сприйманий органами почуттів" [205, с.113].
2.1. Архітектурно-семіотичний аналіз об'єктів садово-паркового мистецтва
З огляду на те, що семіотичні методи можуть застосовуватись до садово-паркового мистецтва, розглянемо архітектурно-пейзажні форми парку як знаки, а сам парк (як сукупність цих форм) - семіотичним текстом. Тоді образи знаків (архітектурно-пейзажних форм), приписані ним через назву, стають ключем для інтерпретації їх змісту. Пояснення протікання комунікативних процесів продемонструємо на моделі "Парк-Адресат" (рис.2.1 схема 1):
Рис.2.1
1. Відправником повідомлення або джерелом семіотичного тексту парку первинно є автор його художнього задуму. Саме ним обирається як форма тексту повідомлення, так і його змістовна сутність. Водночас парк, як мистецький твір автора, у разі відсутності документальних свідчень щодо авторських мотивацій сюжету художнього образу парку, може заміщати самого автора, тобто виступати відправником тексту повідомлення, втіленого в архітектурно-пейзажних формах парку.
2. Відповідно, тоді і авторські риторичні прийоми кодування (техніки породження змістів), застосовані у тексті цього повідомлення, стають кодами парку. До них відносяться стильові норми архітектурної діяльності відповідної епохи, зокрема паркобудування; сукупність сталих та засвоєних суспільством інформаційних форм; синтезовані асоціації та емоційні стимулятори, притаманні архітектурно-пейзажним елементам парку на час їх застосування; ідеологічні стилізовані мотивації автора, пов'язані з світоглядними принципами, політичною або соціально-суспільною приналежністю.
3. Архітектурно-пейзажні форми парку, будучи означниками змістовної сутності обраних автором задуму аспектів фізичної та культурної реальності, функціонують як окремі інформаційні сигнали, або їх об'єднання (канали). Глядач, виконуючи роль адресата парку, за допомогою свого чуттєвого (візуального та слухового) апарату трансформує отримані повідомлення у вірогідні системи змістів, які у свою чергу можуть також стати означниками, а значить і новими джерелами інформації.
4. На цьому етапі декодування повідомлень парку - коли знаки є текстами, а тексти у свою чергу стають знаками, - інтерпретований семіотичний текст перетворюється у філософсько-культурологічно-прагматичний механізм, який зобов'язує адресата зважати і на відношення знаків до реальності, і на взаємодію знаків між собою, і на роль самого адресата в їх тлумаченні.
Адресатом відбувається усвідомлення того, що образ парку відкритий для свободи дій і уяви свого семіотичного приймача, він дає можливість продукувати випадкові послідовності змістів: парк нібито втрачає єдині значення семіотичного тексту, спричиняючи до повної реорганізації концептуального бачення сюжету парку і його сприйняття.
Проте тут необхідно зауважити, що у семіотичному тексті архітектурно-пейзажних форм адресат не може "вичитувати" все, що заманеться. Множинність перспектив або точок зору, з яких можливо розглядати семіотичний текст парку, не означає повного хаосу в його внутрішніх зв'язках. Парк, як носій авторського втілення художнього образу, хоч і надає дослідникові багато мотивацій для тлумачення свого образу, але залишається константним у первинно заданому образі. Глядач (як адресат) має можливість тільки додати щось від себе, але це "щось" завжди повинно залишатись у межах того художнього образу парку, який мав на увазі його автор.
5. Звісно, оскільки відкритість семіотичного тексту парку апелює до індивідуальних нахилів кожного адресата, то глядач може змусити його "сказати" більше, ніж він насправді "говорить", тобто з'ясувати у тексті те, що в ньому передбачене, але не сказане. Так, парк, як і будь-який інший знак, містить у собі відповідні до часу його утворення, ідеологічні та риторичні значення, якими користувались господарі парку (наприклад, декоративно-скульптурне оздоблення). Через них парк наче сам підказує глядачеві ключі декодифікації, наближаючи його до розуміння істинного (вихідного) коду інтерпретації контексту знаків.
6. Окремо треба зазначити, що індивідуальні нахили адресата семіотичного повідомлення спрацьовують як "кодоприймачі" (особистий досвід, знання, культура) і ніколи не відповідають досвідові, знанням і культурі автора парку, а отже, їхні коди будуть завжди різними. Однак інший код (код адресата) - не означає, що він неправильний, він просто інший, тому що відмінний від коду автора чи кодів епохи, яка породила той чи той витвір садово-паркового мистецтва. Тому адресат, який дійсно намагається розшифрувати семіотичний образ парку, або принаймні бажає наблизитись до осягнення закладеного в ньому змісту, зобов'язаний сприймати семіотичний текст не лише у світі власних кодів, а й брати до уваги коди епохи, в якій був створений парк. Це і стильові норми архітектурної діяльності, зокрема паркобудування, і характерні значення первинних функцій об'єктів, притаманних часу їх створення, і тезаурус символів, яким користувались тогочасні адресати.
7. Інтерпретація адресата має наближатись, а не віддалятись від семантичного змісту, закладеного автором. Для цього обов'язково проводиться контроль вірності інтерп