глава 21-ша: «Се творю усе
нове... Старе проминуло»» [98, c. 107], отже, маркована біблійна цитатність у
романі допомагає письменникові охарактеризувати персонажів, радянську владу та
умови життя за її часів, але ставлення героїв роману до влади різне: одні
погоджуються з Біблією, що все це від сатани (Уляна, Оришка, Нестор Семирозум),
інші ж, навпаки, вважають віру в Бога «потемками» (Нестірко, Цмокало)
[98, c. 21], а Сталіна рівняють з Богом [98, c. 120] (Віра). У романі
переважають заклики до невір’я, знущання над Божим єством: «Не вірте проповідям
попівським...» [98, c. 36], «Але – мовчав Бог. Мовчав Бог і тоді, коли Нестірко
Сатаною вбрався...» [98, c. 45], Нестірко намалював карикатуру на Матір Божу:
«Свята Марія з байстрюком» [98, c. 46], «А якщо й був калі Бог, його давно
товариш Сатана ліквідував...» [98, c. 64], «...не знаю уже, як про Бога того
думать, що Йон усе теє бачить і мовчить...» [98, c. 79] тощо, так
охарактеризував В. Дрозд тогочасне мислення й життя. На думку Л. Яшиної,
«людина виступає проти Бога, щоб «перебрести через вогняні ріки часу,
перебрести – і буть»» [281, c. 127].
Немаркована цитатність представлена такими біблійними виразами та реченнями:
«...а їх легіони...» [98, c. 29], автор підкреслив не тільки кількісний фактор
комуністів, а й їхню віднесеність до сатани, бо в Біблії написано: «легіон ім’я
моє» (Мк 5,9); отець Олександр, якого відправляли на Соловки, сказав: «Боже,
прости темність сих дітей людяцьких, що Дияволові продалися бо, воістину, не
відають вони, що чинять...» [98, c. 77], видозмінена цитата відповідає словам
Ісуса Христа, які були сказані ним на хресті: «Отче, прости їм, бо не відають,
що чинять» (Лк 23,34); символічними є слова, які прочитав Цмокало в розгорнутій
книзі, під час розгрому церкви, і які виділив сам автор: «НЕБО Й ЗЕМЛЯ
ПРОМИНУТЬСЯ, АЛЕ НЕ МИНУТЬСЯ СЛОВА МОЇ!» [98, c. 80], так було підкреслено
нескінченність божої суті.
Фразеологічні одиниці біблійного характеру переважають у тексті: «Господи...»
[98, c. 41], «дав мені Бог силу» [98, c. 101], «Нас на землі сподоби, Господи,
чистим серцем тебе славити» [98, c. 106], «Боже милосердний...» [98, c. 108],
«Боже, Боже!» [98, c. 112], «Дай-то, Боже!» [98, c. 29] тощо, зустрічаються і
приказки біблійного походження: «один Бог святий знає» [98, с. 30], «прости,
Господи» [98, с. 188, с. 198], «Богу душу віддала» [98, с. 201], «Бог йому
суддя» [98, с. 221], «не приведи, Боже» [98, с. 222] та інші, які вказують на
вкорінений у людську свідомість архетип Бога, Бога, який живе в кожній окремій
людині, але необхідним є його пізнання.
Звернення до ремінісценцій та алюзій письменником у тексті зустрічається не
часто: «...як Син Твій молився у саду Гефсиманському» [98, с. 76],
«...розіп’ятий, як син Божий» [98, с. 79] виступають
порівняннями-ремінісценціями, алюзія: «Глиною був людський матеріал...» [98,
с. 16], натякає на богорівні можливості Нестірка, алюзійне порівняння «...як
вівці за пастухом» [98, с. 22] відсилає до образу Ісуса, який називав себе
пастирем (Ін 10,11) тощо, через них виявляється у творі імпліцитна
метатекстуальність. Інтертекст проявляється у творі і як троп у вигляді
порівняння: «...як у раю» [98, с. 38], «...як той Каїн» [98, с. 43],
«...розіп’ятий, як і син Божий» [98, с. 79], спочатку з молитвою «Отче Наш», а
потім з Біблією порівнює письменник «Азбуку комунізму Бухаріна» [98, с. 34,
с. 46], «...наче той Лазар, що про нього батюшка в церкві, як ще правилося, із
Святого Письма начитував» [98, с. 187].
Метатекстуальним по відношенню до Святої Книги виступає намагання автора
показати схожість між Нестором Семирозумом та Ілією, якого Бог живим забрав на
небо, так, у романі Палажка Боголюбка каже: «...що його Бог живим на небо
забрав за звитяги його земні і своїм посильним його зробив...» [98, с. 108],
так і між Митром, якого спіткав важкий життєвий шлях через німецькі, а потім
радянські концтабори, та Ісусом: «...ступає у мілководдя і – диво дивне! – іде
по воді як по кризі, невідома сила тримає його» [98, с. 221], Христос йшов до
учнів, а Митро до своєї коханої Ельси. Як писав М. Жулинський, «Володимир Дрозд
визволив із криниці родинної пам’яті легендарний образ свого прадіда,
прозваного Семирозумом, сільського коваля і «літакобудівника» кінця
дев’ятнадцятого століття, дав йому ім’я Нестор, а прізвище – Терпило...» [108,
с. 498]. Письменник, використавши архетипи трагічних людських доль, відтворив
сталінський режим, коли винищувалось багато людей, коли страх владарював у всіх
людських серцях, саме тому «...абсурдна алогічність примусила людину
міфологізувати все, що відбувається навколо» [108, с. 503]. В. Дрозд
запропонував читачеві різні людські долі, які в певний час свого життя
натикаються на глуху стіну непорозуміння, духовної деградації народних мас,
саме з цієї причини важливим є образ Нестора Семирозума, який з’являвся до
пакульських людей, допомагав їм, давав поради тощо.
Як казав в одному з інтерв’ю В. Дрозд, «...я – літератор, професійний, а чи я
письменник – про це стане відомо лише років через сто, якщо хоч одна моя книга
зацікавить майбутнього читача не з хрестоматійного примусу...» [101, с. 2]. З
упевненістю можна сказати, що весь творчий доробок видатного письменика
свідчить про його непересічний талант як митця, який не просто пише, а творить
неповторний текстосвіт для майбутніх поколінь.
Висновки до другого розділу
Під час аналізу було встановлено, що інтертекстуальні елементи в романі
В. Дрозда «Злий дух. Із житієм» представлені маркованими та немаркованими
цитатами, які найчастіше виконують
- Киев+380960830922