РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК НА КОНЦЕСІЙНИХ ЗАСАДАХ
2.1. Земельні ділянки як об'єкт концесійних правовідносин за законодавством України
В юридичній науковій літературі викладені різноманітні погляди на розуміння об'єкта правовідносин. Одна з них - моністична, автори якої стверджують про наявність єдиного об'єкта правовідносин, яким є поведінка людини. Інша позиція плюралістична, що обґрунтовує множинність об'єктів правовідносин [194, с. 327].
Однак вбачається, що вірною є позиція, згідно з якою об'єкт правовідносин - це реальне благо, на використання або охорону якого спрямовані суб'єктивні права та юридичні обов'язки [193, с. 361]. Таким благом у концесійних правовідносинах, на нашу думку, крім господарських об'єктів державної та комунальної власності, виступає земельна ділянка. Остання займає ключові позиції серед усіх інших компонентів природи і характеризується притаманними тільки їй унікальними властивостями (основа життя людини, джерело задоволення її першочергових потреб і т.п.).
Об'єкти концесійних правовідносин мають особливу правову природу, яка проявляється не тільки в тому, що вони належать на праві власності державі або іншому публічно-правовому утворенню. Їх особлива природа полягає в тому, що правовий режим таких об'єктів регулюється нормами, які мають не цивільний, а публічно-правовий характер.
Об'єкти, що складають публічно-правову власність держави та інших публічно-правових утворень, різноманітні за своєю природою, характерними ознаками, споживчими якостями. Це об'єкти, які через свої природні властивостей, тобто через суто об'єктивні ознаки, не могли знаходитись у приватній власності, а навпаки, могли перебувати тільки в загальнодержавній власності, щоб користуватися ними мали можливість всі члени суспільства або певного територіального колективу (комуни, муніципії, територіальні громади) [190, с. 62].
Приватне використання вищезазначених об'єктів публічно-правової власності можливе в загальному (звичайному) порядку, як правило, на основі оренди, або у виключному порядку, на основі концесії. У випадку використання об'єктів державної або комунальної власності на умовах оренди головною метою держави або територіальної громади є отримання прибутку, у той час як передача у приватне користування таких об'єктів на умовах концесії має за мету виконання загальносуспільного завдання.
Основні положення правового режиму подібних об'єктів визначається вищезазначеними фундаментальними ознаками - їх суспільною природою та неможливістю повернення у приватну власність. Вищезазначене майно загального користування не може бути відчужене, на нього не може бути звернене стягнення. Серед подібних об'єктів можна виділити річки, озера, водосховища, порти, автомобільні дороги, залізниці, національні парки, нерухоме майно та земельні ділянки, призначені для потреб оборони, або для розміщення органів державної влади, сервітути загального користування та інші об'єкти, які за вітчизняними законами можуть бути визначені, як об'єкти загального користування.
Майно загального користування - це тільки частина публічно-правових об'єктів, що можуть використовуватись у концесійній діяльності. До іншої їх частини можна віднести групу різноманітних об'єктів, які принципово відрізняються від вищезазначених традиційних видів майна тим, що мають, як правило, властивості предметно-ідивідуального привласнення та відчуження, цивільної обігоздатності тощо. Тому критеріями їх усуспільнення не могли бути властивості об'єктивного характеру. Суспільне призначення такого майна стало визначатися вольовим порядком, суб'єктивно - за законом або внаслідок судового рішення. Такий підхід у цілому пов'язаний з ідеєю сучасної соціальної держави. На основі зазначеного нового, суб'єктивного критерію у більшості країн до складу публічно-правової власності були передані найбільш цінні, передусім невідновлювальні природні ресурси корисних копалин, водних та лісових ресурсів, особливо цінних об'єктів рослинного та тваринного світу, значної (а в деяких країнах переважної) частини земельного фонду [189, с. 61-62].
Саме земельні ділянки, що відповідно до закону належать до публічно-правової власності та надаються для здійснення концесійної діяльності, і є предметом нашого детального аналізу.
Дослідження розвитку концесійного законодавства України та особливостей юридичної природи концесії свідчить про неоднозначні підходи до розуміння правового режиму земельної ділянки при здійсненні концесійної діяльності.
З одного боку, визначаючи об'єкт концесії, законодавець закріпив перелік майнових об'єктів, які мають суто господарський характер. Так, згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України "Про концесії" об'єктами права державної чи комунальної власності, які надаються у концесію, є:
* майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують комплексне надання послуг;
* об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг по задоволенню громадських потреб у сферах діяльності, що визначені частиною другою та третьою цієї статті;
* спеціально збудовані об'єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб.
Як бачимо, з необґрунтованих причин до складу цих майнових об'єктів законодавцем не включені земельні ділянки, як самостійні об'єкти концесії, які на думку науковців також відносяться до переліку майнових об'єктів, що передбачені чинним цивільним законодавством [223, с. 117]. Зазначена позиція знайшла своє відображення у правозастосовчій практиці, зокрема відповідно до оголошення Корсунь-Шевченківської міської ради про проведення концесійного конкурсу об'єктом концесії визначений цілісний майновий комплекс комунального підприємства "Водоканал", призначений для здійснення послуг водопостачання [149, с. 6]. При цьому в оголошенні відсутні умови (розмір, цільове призначення, в