РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ОХОРОНИ І ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ
ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ.......................................101
2.1. Підстави виникнення, здійснення і припинення земельних
прав суб'єктів на землі природно-заповідного фонду України.................. 101
2.2. Правова охорона земель
природно-заповідного фонду України, її особливості..................................125
2.3. Специфіка управління землями
природно-заповідного фонду України.......................................................... ...141
ВИСНОВКИ.........................................................................................................167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................181
ВСТУП
Актуальність теми. Природно-заповідний фонд України - це той світлий острівець серед забрудненого і виснаженого довкілля, котрий слугує збереженню природних комплексів, екосистем, цінних видів флори і фауни, а головне - земель. Адже саме земля є першоосновою, що дає життя. Земля є основним національним багатством [1]. Так задекларовано в Конституції України. А унікальні землі природно-заповідного фонду взагалі слід вважати золотим фондом держави, котрий вона зобов'язана зберегти нерозтраченим, оскільки руйнування їх значною мірою позначиться на генофонді природи України. До того ж, ця проблема жодним чином не може обмежитися певними регіональними масштабами, оскільки землі природно-заповідного фонду України розглядаються як складова частина світової системи природних територій, що перебувають під особливою охороною.
Саме розуміння глобальності цієї проблеми змушує постійно працювати над вдосконаленням нормативно-правової бази, активізацією наукових теоретичних досліджень, розробкою практичних заходів на державному рівні. Яскравим свідченням цього є Концепція Загальнодержавної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2006 р. № 70-р. [2]. На відміну від прийнятої раніше (22 вересня 1994 р.) Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні вона більш чітко і обґрунтовано виписує загальні проблеми земель заповідного фонду. У зв'язку з чим виникають питання підвищення ефективності діючого правового режиму таких земель і пошуку шляхів його можливого удосконалення.
За роки незалежності України загальна площа земель природно-заповідного фонду розширена більш, ніж у 2 рази і складає 2757,4 тис. гектарів. Це становить 4,57 відсотка території нашої країни (що надзвичайно мало для підтримки екологічної рівноваги), хоча прогнозувалося, що до 2005 року площа природно-заповідного фонду збільшиться до 7 відсотків усієї території України. Якщо зауважити, що частка земель природно-заповідного фонду більшості країн Європи становить від 10 до 25 відсотків, а Україна прагне сформувати національну екологічну мережу, котра б відповідала європейським стандартам (до 2015 р. площу земель природно-заповідного фонду планується довести до 10,4 відсотка, 6275 тис. гектарів), то нагальною постає проблема розроблення нових напрямів та удосконалення існуючої нормативної бази, що регулює відносини щодо передачі, розширення та заповідання земель.
Актуальність дослідження правового режиму земель природно-заповідного фонду значною мірою зумовлена зміною форм власності на землю за умов переходу нашої країни на ринкові форми господарювання. Приватизація земель може стати критичним фактором, який обмежує створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, ускладнюючи збереження складових структурних елементів національної екологічної мережі. Глобалізаційні процеси, які відзначаються соціально-економічною багатовекторністю, зумовлюють посилення конкуренції за користування землями природно-заповідного фонду, наростання споживацьких настроїв. І це відбувається на фоні збільшення ролі екологічних та техногенних загроз.
Загальнодержавна програма визнає реальними ті факти, що в останні роки значно знизилися темпи збільшення загальної площі природно-заповідного фонду, почастішали випадки нецільового використання, вилучення земель природно-заповідного фонду, недотримання режимів використання, погіршення управління територіями природно-заповідного фонду, дається взнаки відсутність належного фінансування природоохоронних заходів і т. ін.
Неефективність контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства та правового режиму земель природно-заповідного фонду призвела до того, що ряд територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного і міжнародного значення не мають державних актів на право землекористування, не встановлені їх межі у натурі. Крім того, значна кількість земель, на яких розташовані території та об'єкти природно-заповідного фонду, не віднесені до відповідної категорії.
В цих умовах набуває особливої актуальності дослідження усіх аспектів правового режиму земель природно-заповідного фонду та розроблення дієвої моделі складових структурних елементів для удосконалення їх практичного застосування на підставі аналізу системи українського земельного та екологічного законодавства і правозастосовчої практики, специфіки правової системи України, її правових традицій.
Наукова розробка теми. Внаслідок своєї унікальності, а відтак, цінності землі, що перебувають під особливою охороною держави, викликали інтерес наукової громадськості та культурних прошарків населення вже на початкових етапах розвитку цивілізованого суспільства. Ще у першій третині XIX ст. ідея збереження особливо цінних територій широко пропагувалася О. Гумбольдтом [3], а на початку XX ст. Г. Конвенцом [4], Е. Вармінгом [5].
Здебільшого землі, що знаходилися під особливою охороною, цікавили правників-екологів в контексті дослідження життєдіяльності заповідних територій в цілому. Закономірно, що торкалися при цьому суто екологічних аспектів. Представники науки земельного права проблему правового режиму таких земель, як прав