Вы здесь

Правовий статус споживчих товариств

Автор: 
ЗЕЛІСКО Алла Володимирівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
3408U004173
129 грн
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАЙНОВІ ТА НЕМАЙНОВІ ПРАВА ЧЛЕНІВ СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ
2.1. Членство в споживчих товариствах
Для кооперативних товариств традиційною є наявність інституту членства. Такі
суб’єкти корпоративних відносин, як члени кооперативного товариства, виділяє як
Закон «Про кооперацію», так і Закон «Про споживчу кооперацію». Необхідно
вказати, що загалом ЦК України виділяється такий суб’єкт корпоративних
відносин, як учасник (ст.ст. 92, 98, 100, 105, 110 та інші), а не член
товариства.
Слід зазначити, що в споживчих товариствах, до прийняття в 1992 році Закону
України «Про споживчу кооперацію», не було фіксованого членства. Тому після
прийняття зазначеного Закону виникло питання про необхідність визначення осіб,
які мали право на членство в споживчих товариствах. Вирішення цього питання
розпочалося прийняттям у 1994 році Радою Укоопспілки Положення «Про порядок
розмежування та закріплення власності в системі споживчої кооперації України»
[100, с. 4-7]. Метою цього нормативного акта Укоопспілки було здійснення
розподілу власності системи споживчої кооперації на користь окремих споживчих
товариств і закріплення за членами споживчих товариств об’єктів права власності
(паїв).
Прийняття змін у 1996 році до Положення про порядок розмежування та закріплення
власності в системі споживчої кооперації України [101, с. 17] й прийняття у
2000 році Програми завершення розмежування і закріплення власності в споживчій
кооперації України [138] визначило, що основним завданням трансформації
відносин власності є здійснення перереєстрації членів споживчих товариств. Саме
тому основною умовою права пайовика на пай стало членство, підтверджене
Всеукраїнською перереєстрацією членів споживчих товариств станом на 1 січня
2000 року.
Розглянуті особливості правового регулювання членства в споживчих товариствах
зумовили необхідність прийняття Укоопспілкою в подальшому нормативно-правових
актів, які встановлювали б порядок прийняття у члени споживчого товариства,
порядок набуття такими членами сукупності майнових прав. Однак прийняття
відповідних нормативно-правових актів Укоопспілки не в змозі усунути недоліки у
правовому врегулюванні інституту членства у споживчих товариствах. Зокрема, до
питань, що потребують першочергового вирішення, належать:
- встановлення кола осіб, що можуть бути членами споживчого товариства;
- визначення моменту, з якого в членів споживчого товариства виникає сукупність
прав, пов’язаних із участю у товаристві.
Закон «Про споживчу кооперацію» передбачає два види членства – індивідуальне та
колективне. Згідно з пунктом 2 статті 6 Закону України «Про споживчу
кооперацію» колективними членами споживчого товариства можуть бути селянські
(фермерські) господарства, колективні сільськогосподарські підприємства,
господарські товариства, кооперативні, державні та інші підприємства, що
поділяють його цілі та інтереси. Визначення в Законі поняття колективного члена
оцінюється в науковій літературі критично. Зокрема, І. М. Кучеренко вказує, що
поняття колективного членства було запозичене із Закону СРСР «Про кооперацію»,
який передбачав, що у споживчі кооперативи поряд з громадянами можуть вступати
колективні члени (п.2 ст. 48) [77, с. 163]. Вважаємо за необхідне погодитися з
наведеною критикою поняття колективного члена, у зв’язку із чим виникає потреба
усунення такого терміна з норм законодавства, що врегульовує правовий статус
споживчих товариств. Як наслідок, виділення в нормах Закону індивідуального та
колективного членства є недоречним. Крім цього, враховуючи відсутність у Законі
«Про кооперацію» такого виду членів, як колективні, на наш погляд, існування
колективних членів в споживчих товариствах є неможливим.
Відповідно до статті 6 Закону «Про споживчу кооперацію» індивідуальними членами
споживчого товариства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку і
виявили бажання брати участь у здійсненні цілей і завдань споживчого
товариства. На думку В. І. Федоровича, доцільніше встановити в Законі правило,
відповідно до якого право на членство у кооперативі можуть мати лише повнолітні
і повністю дієздатні особи [163, с. 55]. На наш погляд, така пропозиція не
відповідає загальним тенденціям розвитку цивільного законодавства.
По-перше, відповідно до статті 32 ЦК України фізичні особи від 14 до 18 років
мають право бути учасниками, засновниками юридичних осіб, якщо інше не
передбачено законом або установчими документами юридичної особи.
По-друге, відповідно до статті 35 ЦК України особі, яка досягла 16-річного
віку, може бути надане право займатися підприємницькою діяльністю за наявності
письмової згоди її батьків (усиновлювачів), піклувальників або органу опіки та
піклування. А фізична особа-підприємець несе відповідальність за
зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (ч.
1 ст. 52 ЦК).
Тобто загальною тенденцією цивільного законодавства є зниження віку, з якого
особа може не тільки стати учасником юридичних осіб, але і бути підприємцем.
На відміну від Закону «Про споживчу кооперацію» стаття 10 Закону України «Про
кооперацію» визначає, що членами кооперативу можуть бути громадяни України,
іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав,
що діють через своїх представників, які сплатили вступний внесок та пай у
розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і
користуються правом ухвального голосу [128]. На основі наведеної норми можна
стверджувати, що Закон «Про кооперацію» закріплює загальні підстави виникнення
членства в споживчому товаристві як для фізичних, так і для юридичних осіб.
Необхідно зазначити, що на можливість визнання членами коопера