Правові засади співробітництва України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту.

змісту та правових наслідків застосування відповідних норм права ЄС;
) міжнародні конвенції, прийняті в рамках ІМО, які мають важливе значення для
Європейського Співтовариства і України як членів цієї Організації. Особлива
увага приділяється Конвенції про запобігання забруднення моря з суден (МАРПОЛ
/) та протоколам до неї;
) законодавство України в сфері морського права, яке охоплює Кодекс
торговельного мореплавства України, Постанову Кабінету Міністрів про портові
збори, Програму розвитку національної системи безпеки судноплавства від до
року, листи, доручення Державного департаменту морського і річкового
транспорту, матеріали щодо спільних переговорів, тощо;
) і, нарешті, найголовнішим джерелом є сама Угода про партнерство і
співробітництво, яка є найважливішим спільним правовим інструментом, що
пов’язує національне законодавство України із правом ЄС, закріплюючи
зобов’язання України здійснювати поступове наближення національного
законодавства до норм і стандартів останнього. До цієї ж групи можна віднести і
коментар до УПС, підготовлений під егідою Українсько-європейського
консультативного центру UEPLAC р.
У дисертації використані праці В. Пауера, Л. Ортіз-Бланка, Р. Грівз, А. Палі,
Г. Крайза, М. Рікомагно, Д. Усант, Р. Віша, в яких велика увага приділяється
дослідженню правового регулювання сфери морського транспорту в праві ЄС.
Окремі аспекти міжнародного морського права та внутрішнього морського права
України досліджували такі вітчизняні вчені, як О.М. Шемякін, Т.Р. Короткий,
В.М. Прусс, О.А. Щипцов, Г.О. Анцелевич, О.Ф. Висоцький, В.В. Демиденко, А.В.
Іщенко, С.С. Переверзєв, а серед іноземних науковців К. Мурадіан, М. Шоу, К.
Хіл, Е. Голд та інші.
Питання інституційних механізмів співробітництва між Україною та Європейським
Співтовариством в площині адаптації національного законодавства висвітлено в
працях О.Л. Копиленка, О.В. Зайчука,. О.І. Головко, В.Н. Денисова, В.К.
Забігайла, Ю.М. Капіци, В.І. Муравйова, М.М. Мікиєвича, С.В. Шевчука, Р.А.
Петрова, Н.А. Гнидюк, І.А. Грицяка, Н.Р. Малишевої, В.В. Мицика, М.О.
Баймуратова, О.І. Бєлової.
Незважаючи на значущість вищезгаданих наукових розробок, їх автори розглядають
лише окремі складові предмету даного дослідження. Можна, однак, констатувати,
що у р. Державним департаментом адаптації законодавства при Міністерстві
юстиції України підготовлено порівняльно-правовий огляд нормативного
регулювання сфери транспорту в Співтоваристві та Україні, який, однак, не
містить наукового обґрунтування запропонованих законодавчих ініціатив, не є
проблемно-орієнтованим.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного
дослідження відповідає науково-дослідній роботі відділу міжнародного права та
порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН
України «Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку
України», що здійснюється у рамках вивчення проблеми «Україна в системі
сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика» (номер державної
реєстрації RK U).
Мета та завдання дисертаційного дослідження. Метою даного дисертаційного
дослідження є висвітлення головних правових проблем співробітництва України та
Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту, здійснення
категоріального аналізу цих відносин, створення чіткого уявлення про acquis
communautaire ЄС в сфері морського транспорту, транспозицію якого слід
здійснити в українське законодавство. Крім цього, автором ставилося на меті
провести комплексний аналіз правових засад співробітництва України та ЄС в
сфері морського транспорту, як то Угоди про партнерство і співробітництво,
двосторонніх угод в сфері морського транспорту між Україною та
державами-членами ЄС, інших двосторонніх міжнародно-правових та дипломатичних
документів, міжнародно-правового режиму, яким регламентується діяльність в
сфері морського транспорту та учасниками якого одночасно є Співтовариство і/або
його держави-члени та Україна; дослідити acquis communautaire ЄС та національне
законодавство України на предмет чіткого виокремлення предмету співробітництва,
інституційних механізмів та основних правових засобів і закономірностей такого
співробітництва.
Наведена мета зумовила постановку та вирішення таких наукових завдань:
- дослідити нормативно-правові засади співробітництва України та Європейського
Співтовариства в сфері морського транспорту, провести систематизацію основних
положень таких засад за принципом зосередженості на основних проблемних
питаннях нормативно-правового регулювання (дослідження впливу правових норм на
соціально-економічні та адміністративно-владні відносини в сфері морського
транспорту);
- визначити предмет співробітництва України та Європейського Співтовариства в
сфері морського транспорту;
- запропонувати узагальнене бачення правового режиму співробітництва України та
ЄС в сфері морського транспорту та побудованої на її основі системи та
механізмів співробітництва, виявити закономірність відповідних взаємозв’язків
цієї системи;
- виявити недоліки системи співробітництва в сфері морського транспорту,
запропонувати заходи, яких слід вжити для підвищення ефективності такого
співробітництва та державної морської політики України в цілому;
- провести порівняльно-правовий аналіз acquis communautaire ЄС в сфері
морського транспорту та законодавства України і визначити перелік заходів,
необхідних для приведення останнього у відповідність до acquis communautaire
ЄС, транспозиції норм, принципів та ефективних механізмів правового регулювання
морського транспорту в ЄС у правову систему України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правовідносини в сфері співробітництва
України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту.
Предметом дослідження є правовий режим співробітництва України та Європейського
Співтовариства в сфері морського транспорту, відповідні інституційні та правові
механізми, acquis communautaire ЄС в сфері морського транспорту та національне
законодавство України.
Методологічну основу дисертації становлять загальновизнані методи пізнання та
розкриття правових явищ, зокрема: аналізу і синтезу, індукції і дедукції,
системно-структурний та системно-функціональний методи. Порівняльно-правовий
метод використано задля визначення рівня відповідності законодавства України
acquis communautaire ЄС в сфері морського транспорту. Закономірності розвитку
деяких напрямків Спільної морської транспортної політики Європейського
Співтовариства а також побудови системи співробітництва між Україною та
Європейського Співтовариства було досліджено із використанням історичного
підходу.
Наукова новизна одержаних результатів та особистий внесок автора полягають в
тому, що вперше проведено комплексне дослідження правових засад співробітництва
між Україною та Європейським Співтовариством в сфері морського транспорту.
Наукову новизну дослідження відображають такі найважливіші теоретичні
узагальнення:
вперше:
- виділено особливості системної взаємодії правових засад співробітництва
України та Європейського Співтовариства в сфері морського транспорту, проведено
їх класифікацію на міжнародно-правові та інституційні. Перші охоплюють статті
, , , та УПС, а також чисельні міжнародні договори, укладені в
рамках ІМО. Другі становлять діючі механізми співробітництва на рівні
інституцій ЄС, державних органів України, а також двосторонніх органів
співробітництва, створених на підставі УПС;
- здійснено порівняльно-правовий аналіз таких основних інститутів морського
права ЄС, як свобода надання морських транспортних послуг, вільна конкуренція
на ринку морських транспортних перевезень, безпека судноплавства, охорона
морського природного середовища від забруднення з суден, державна підтримка
розвитку сфери морського транспорту та наведено практику тлумачення Судом ЄС
основних положень права ЄС в цих сферах;
- визначено, які основні напрямки адаптації законодавства України до acquis
communautaire ЄС в сфері морського транспорту є найбільш актуальними і
сприятимуть якісному вдосконаленню державної морської політики України.
Проведено аналіз правових засад та інституційного механізму адаптації до таких
інститутів морського транспортного права ЄС, як свобода надання морських
транспортних послуг, принцип вільної конкуренції в сфері морського транспорту,
безпеку судноплавства, створення міжнародного реєстру суден тощо;
набули подальшого розвитку:
- підходи до вдосконалення державної морської політики України через
запровадження нових та удосконалення низки вже існуючих правових інструментів
цієї політики: створення міжнародного реєстру суден в Україні, лібералізація
податкового режиму підприємницької діяльності в сфері морського транспорту,
поступове роздержавлення портової інфраструктури, створення передумов для
вільної конкуренції в сфері морського транспорту;
- оцінка ефективності механізмів імплементації міжнародно-правових зобов’язань
України в сфері морського транспорту в контексті співробітництва з Європейським
Співтовариством в сфері морського транспорту та визначено, що основними
системними проблемами для України є брак уваги держави до вдосконалення
механізмів імплементації та забезпечення дії норм щодо морського транспорту,
слабка матеріальна підтримка, перебування портової інфраструктури в державній
власності, а, отже, залежність сектору морського транспорту від державного
господарського впливу, наслідком чого є відсутність передумов створення
ефективної регуляторної політики;
удосконалено:
- дослідження ролі інституту морського адміністративного права України та його
вдосконалення в контексті співробітництва України та Європейського
Співтовариства, показано високу пов’язаність цього інституту з міжнародним
морським правом, зокрема конвенціями, укладеними в рамках ІМО, а також з
процесом адаптації українського законодавства до acquis communautaire ЄС в
сфері морського транспорту;
- дослідження інституту юрисдикції прибережної держави в сфері охорони
морського природного середовища від забруднення та визначено, що обсяг
юрисдикції прибережних держав може виходити за межі загальних правил,
передбачених Конвенцією ООН з морського права;
- аналіз правових засад функціонування та компетенцію органів в сфері морського
транспорту; зокрема виділено компетентні державні органи України, інституції
ЄС, що володіють зовнішньою компетенцією в сфері морського транспорту, а також
органи двостороннього співробітництва, створені на підставі УПС та інших
домовленостей; визначено роль і функції вище перелічених органів в системі
співробітництва між Україною та Європейським Співтовариством в сфері морського
транспорту, проведено оцінку ефективності їх роботи в рамках предмету
дослідження.
Практичне значення одержаних результатів полягає в наступному.
Сформульовано основні концептуальні підходи до формування державної морської
політики України. Визначено, що основними її пріоритетами повинні бути:
реалізація інтересів морського транспорту України через ефективне використання
всієї системи правових засад співробітництва України та Європейського
Співтовариства в сфері морського транспорту, належну адаптацію законодавства
України до acquis communautaire ЄС в сфері морського транспорту а також
вивчення і рецепція позитивного досвіду Європейського Співтовариства у
вирішенні основних проблем морського транспорту. Важливим в цьому контексті є
належна імплементація і забезпечення дії міжнародно-правових норм в сфері
безпеки судноплавства. Всі ці положення повинні бути покладені в основу
Концепції державної морської політики України.
Отримані наукові результати можуть бути покладені в основу проектів законів та
підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію державної
морської політики України.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані науковцями та
аспірантами при проведенні досліджень правових засад спільної морської
транспортної політики Європейського Співтовариства, державної морської політики
України, імплементації міжнародно-правових норм в сфері безпеки судноплавства;
при викладанні у вищих навчальних закладах дисциплін “Міжнародне морське
право”, “Право ЄС”, „Транспортне право Європейського Співтовариства”.
Апробація результатів дослідження. Положення та висновки дисертаційного
дослідження обговорювалися у відділі міжнародного права та порівняльного
правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.
У році автором на основі результатів дослідження було подано пропозиції
щодо вдосконалення проекту Концепції державної морської політики України,
розробленого Кабінетом Міністрів України на підставі Доручення Президента
України № -/ від жовтня р.
Окремі теоретичні положення, висновки, науково-методичні розробки та ідеї
дисертаційного дослідження були оприлюднені на трьох науково-практичних
конференціях: „Правові аспекти офшорної діяльності” (м. Київ, квітня
р.), тези надруковано; „Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький,
- жовтня р.), тези надруковано; „Порівняльне правознавство: сучасний
стан і перспективи розвитку” (м. Сімферополь - квітня р.), тези
надруковано.
Публікації. За темою дисертації опубліковано три статті у фахових наукових
журналах і збірниках наукових праць, троє тез доповідей на науково-практичних
конференціях, а також
розділ колективної монографії „Взаємодія міжнародного
права та національного законодавства України,” підготовленої відділом
міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім.
В.М.Корецького НАН України у р.
Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою
дослідження обраної теми. Дисертація складається з вступу, трьох
розділів, що
поділяються на десять під
розділів, висновків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації становить сторінок, з яких сторінок – список