РОЗДІЛ 2
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В СИСТЕМІ
ЕКОЛОГІЧНО ЗБАЛАНСОВАНОЇ ЕКОНОМІКИ
2.1. Дослідження сфери природокористування
в теоретичній економіці
Головною формою взаємодії системи "природа - суспільство" є природокористування, як сфера людської діяльності. Водночас природокористування є передумовою здійснення економічних процесів, оскільки без видобутку, освоєння тих чи інших видів природних ресурсів неможливо здійснити будь-який процес виробництва. Втім, кожна економічна діяльність в широкому розумінні слова - це діяльність з природокористування, оскільки залучає деякі сировинні, матеріальні чи енергетичні ресурси на вході виробничого процесу. У вузькому ж розумінні слова, природокористуванням слід вважати діяльність, спрямовану на присвоєння елементів навколишнього середовища, їх використання та відтворення [44]. Річ у тому, що в процесі природокористування може змінюватися структура взаємозв'язків у самій природі, що потребує адекватного реагування з боку людської діяльності і включення її у процес відтворення природи.
У сучасній економічній літературі сформувалось декілька напрямів дослідження економічних питань природокористування. Активно аналізуються особливості сучасних взаємозв'язків між природою та економікою, ролі у ній природного чинника, взаємозалежності між природним та людським чинником тощо. Сьогодні проводиться пошук оптимальних економічних механізмів раціонального природокористування, відтворення та охорони НПС, у т.ч. системи економічних оцінок у цій сфері. Формуються нові наукові напрями. Однак, підсумовуючи розвиток відповідних наукових досліджень на межі XX і XXI ст., можна констатувати, що, на жаль, попередні дослідження та економічні механізми раціонального природокористування не дали вагомого результату. Про це свідчить практика сучасного господарювання та бурхливе зростання природних криз і катастроф.
Такий стан значною мірою є наслідком відсутності деяких теоретичних розробок та "білих плям" у теоретичній економіці. Марксистська політекономія, постулатами якої користувались донедавна постсоціалістичні держави, розглядала економічну структуру природокористування, як сукупність виробничих відносин суспільства [33; 44; 48; 53]. Це фальсифікувало реальні проблеми природокористування. Помилковим було трактування природних ресурсів як форми дармових благ природи та повне абстрагування від їх економічної, а отже вартісної суті [49]. Далі, у так звану "епоху розвинутого соціалізму" пропонувалось введення системи економічних оцінок природних ресурсів. К.Гофман вважав, що "під системою економічних оцінок природних ресурсів слід розуміти систему централізовано встановлюваних нормативів максимально допустимих затрат на збереження цього природного блага і нормативів мінімально допустимої ефективності експлуатації природних багатств" [53]. Такий суто затратний підхід не давав відповіді на питання адекватного відображення якісних (споживчих) властивостей того чи іншого виду природного ресурсу. Досконалішим і глибшим є, на нашу думку, рентний підхід до економічної оцінки природних ресурсів, що дає змогу враховувати відносну цінність дефіцитних природних ресурсів. Залежно від виду природних ресурсів, що відрізняються специфікою виконання лише економічної функції, науковці запропонували різні методичні підходи до рентної оцінки природних ресурсів [44; 48]. Загалом можна погодитись з Л.Мельником, що "рентна група оцінок відображає верхню межу умовних цін (орієнтованих на споживача при результатному підході) або нижню межу (при затратному підході, орієнтованому на безпосереднього природокористувача - видобувача) [126]. Така рентна оцінка в умовах перехідного етапу до ринкової економіки може бути вихідною при формуванні ціни пропозиції та прогнозуванні маркетингових цін у галузях рекреаційного та інших видів природокористування [68; 119].
Що ж стосується сучасної економічної науки на Заході в частині теоретичної основи ціноутворення на природний капітал, то тут слід відзначити два моменти. Для тих видів природного капіталу, для яких існують відповідні ринки, ціна формується за традиційним ринковим механізмом. Однак оцінка вартості природного капіталу, для якого відсутні ринки (тобто того, що є суспільною власністю загального користування) залишається нерозв'язаною проблемою. Розрізняють також проміжкову підкатегорію товарного природного капіталу, що може продаватись на ринку і яку можна охарактеризувати як "культивований природний капітал", що виконує суто економічні функції забезпечення виробничого процесу без відповідної екологічної функції збереження природних обмінних процесів у біосфері.
Отже, в сучасній теоретичній економіці проблема адекватного ціноутворення на природний капітал нерозв'язана. Адже традиційні ринкові ціни не можуть врахувати чинника зростаючої рідкісності та дефіцитності природного капіталу. Тому вони спрямовані на заниження вартості майбутніх витрат, пов'язаних з цим. Що ж стосується суто товарних видів природного капіталу, то нерозв'язаним залишається питанням про збільшення пропозиції природного капіталу через відповідне зростання його продуктивності, оскільки біологічна продуктивність залежна від суто природних чинників існування біосфери. Увесь цей клубок проблем на "повістці дня" сучасної економічної теорії екологічно збалансованого розвитку, яка почала формуватись, після доповіді "Комісії Брундтланд" [135]. Цю новітню економічну теорію розвивають такі відомі західні вчені останнього десятиріччя XX ст., як Р. Костанза, С. Ель Серафі, Дж. Кей, М. Джампетро, Г. Дейлі, Дж. Кобб, К. Хаґедорн, М. Лазарович, Т.Міхайленко та інші [211; 212; 220; 242; 278; 305].
Їхні дослідження супроводжуються пошуком нових моделей розвитку екологічно стійкої економіки, які б можна було б "вписати" у макроекономічний аналіз. Однак, розглядаючи економічні системи ізольовано до природничих систем в межах просторової цілісності, які нібито розвиваються за різними законами, ці дослідження наштовхуються на деякі труднощі [221]. Ігнорування ноосферного вченн
- Киев+380960830922