Розділ 2
Теоретико-методологічне обгрунтуваНня євроінтеграційних процесів на
регіональному рівні
Як реальний історичний регіон Центральна Європа існує, але важко його
окреслити, адже це не географічне поняття з чітко визначеними кордонами, а в
історико-культурному сенсі кордони є ще ширшими. В даній роботі країни
Центральної Європи – це Республіка Польща, Угорська Республіка, Чеська
Республіка та Словацька Республіка.
Протягом десятиліть чітко сформувалося два концептуальні узагальнення
(зрозуміло, що ідеологем чи політичних претензій є забагато). Перший –
спрямований на домінування, другий – спрямований на захист. Концепція
Міттелєвропа по суті, була відображенням німецько-російської боротьби за цей
регіон, його розглядали як стратегічний плацдарм для завоювань. Після Другої
світової війни цей регіон підпав під зону впливу Радянського Союзу із
насадженням відповідної ідеології, отже зусилля країн регіону Центральної
Європи були спрямовані спочатку на опір радянському режиму у 1956 році у Польщі
та Угорщині, у 1968 році у Чехословаччині і звісно починаючи з 1989 року за
сприятливих зовнішньополітичних обставин - країни Центральної Європи чітко
визначили свою стратегічну мету – якнайшвидшу євроатлантичну інтеграцію.
Внаслідок геополітичної сегментації Центральної та Східної Європи наприкінці ХХ
і на початку ХХІ століть завершився процес формування нової Центральної Європи,
точніше оновленої Центральної Європи, процес “повернення” якої до Європи лише
тепер реально розпочався.
Саме у теоретико-методологічному вимірі, згідно теоретико-методологічних
узагальнень видатного вченого А.Тойнбі, вважаємо за доцільне сформулювати
наступну гіпотезу, а скоріше концептуальне узагальнення, яке сформувалося
внаслідок роботи автора над дисертаційним дослідженням.
Формування нової Центральної Європи на зламі століть є багатовимірний процес,
функціонуючий за внутрішньою логікою розвитку - як розвиток цілісного
організму, що знаходиться в постійній взаємодії з новим геополітичним та
геоекономічним простором ЄС, який буде безперервно “звіряти” свої інтереси і
безперечно “відповіді” із станом і реакцією своїх новітніх елементів – країн
Центральної Європи.
На нашу думку, проблема типологізація регіону, класифікація його складових, має
відбуватися у контексті як максимального врахування історичного досвіду цього
регіону, так із точки зору чіткого виокремлення сучасних і доленосних
дороговказів його майбутнього розвитку. Так, у третьому тисячолітті, в процесі
аналізу зміни геополітичної ситуації внаслідок поглиблення та розширення
Євросоюзу, 1 травня 2004 року де-юре відбулася геополітична сегментація регіону
на Центральної та Східної Європи, відбувся його розпад на окремі сегменти
(Центральна Європа, Східна Європа) як у географічно-просторовому, так і
соціо-економічному та політичному вимірах. Зрозуміло, що новий кордон
Центральної Європи, який формується і не збігається з культурними кордонами
Європи, на нашу думку, є не тільки простим лінеарним простором чи просторовим
бар’єром, який до речі досить чітко відмежовує в даному випадку регіон
Центральної Європи та Україну.
По суті, в центральноєвропейському регіоні відбулася чітка структуризація
геополітичного простору Центральної та Східної Європи, наслідки якої вже на
сьогодні мають і в перспективі матимуть безпосередній потужний в більшій мірі
негативний вплив зокрема і для України. Можливо коректнішим буде визначити ці
події як природний і закономірний процес “повернення” країн регіону до Європи,
як зникнення розподільчих ліній в Європі. Втім, досить рельєфні проблемні
питання, реалії сьогодення потребують глибшого, комплексного дослідження
(територіальних, соціо-економічних, етнокультурних, геополітичних складових)
сучасного євроінтеграційного процесу країн Центральної Європи. Вивчення цієї
проблеми набуває особливого, вкрай актуального значення для України, позаяк вже
сьогодні є наявними (здебільше негативного характеру) безпосередні наслідки
розширення Євросоюзу на Схід.
Якщо геополітичний простір, який досліджується у динаміці його розвитку, є
мінливим і може внаслідок певних історичних обставин змінитись, тоді
геокультурні образи, формуються більш довготривале і не зникають ураз. Так,
геокультурний простір Центральної (Середньої) Європи як образ по суті, визначає
також і масштаби нової Центральної Європи. Втім, зазначимо, що масштабний образ
це Європа, а вже образи чи символи які задають внутрішні параметри країни,
визначаючі також і її ідентичність.
На початку третього тисячоліття країни Центральної Європи повертаються на шлях
європейської цивілізації, хоча як блискуче сформулював Мілан Кундера:
“Центральна Європа палко бажала бути сконденсованим варіантом самої Європи в
усьому своєму культурному розмаїтті – мала суперєвропейська Європа, зменшена
модель Європи, що була б складена з держав, створених за одним правилом
найбільша різноманітність у межах найменшого простору” [389]. Чи успішним буде
цей шлях починаючи вже в рамках Євросоюзу покаже час, але успіх їх саме
європейської за характером консолідації буде залежати від спроможності держав
Центральної Європи “подолати” так звані одвічні образи, комплекси, які міцно
зберігаються в історичній пам’яті народів регіону.
2.1. Обґрунтування політики східного розширення ЄС, обмеженість політики
“сусідства” ЄС
Поглинання Європейським Союзом нового географічного простору Центральної Європи
не вичерпує власне сутність сучасного процесу modus agendi перерозподілу сил та
розширення зони впливу її інтересів, зокрема, на європейському континенті. Р
- Киев+380960830922