РОЗДІЛ 2
РЕТРОСПЕКТИВА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ І КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1. Трансформація розвитку фермерських господарств в регіоні
Фахівці-аграрники вважають, що початком розвитку фермерства на території України є 70-ті роки ХІХ-го століття, коли внаслідок проведеної в Російській імперії земельної реформи 1861 року, на селі почали з'являтися самостійні селянські господарства.
Реформа 1861 року у значній мірі вплинула на розвиток сільського господарства України та її регіонів. Про це свідчать дані таблиці 2.1. У 1905 році питома вага надільної землі, яка знаходилася в сільськогосподарському користуванні селян тих районів Росії, де частка українських губерній складала половину і більше від загального їх складу, була відповідно від 42,9% в Задніпровському (виключно українському) до 57,7% в Дніпровсько-донському та 58,7% у Південно-степовому районах.
Таблиця 2.1
Землі сільськогосподарського призначення в 1905 році [40]
Райони
Всього землі, млн. десятинЗемля, %
надільна
приватнадержавна, релігійних закладів, ін.Задніпровський 24,042,947,39,8Південно-Степовий28,458,728,512,8Дніпровсько-Донський26,757,737,15,2
За статистичними даними, в Україні землі селянських товариств та їх громад (надільних і куплених) у 1905 році склали разом 54,5%, приватна земля складала 38,6%, а державна та різних закладів - 6,9% [49] .
Загальна площа землі, що купувалася в приватну власність селянами в Україні, також постійно зростала. При цьому на 100 десятин надільної землі частка придбаної земельної площі була значно вищою в зоні Степу, ніж Лісостепу і в Україні в цілому (табл. 2.2).
Таблиця 2.2
Динаміка селянського землеволодіння в Україні
після агарної реформи 1861 року [119]
Роки на 100 десятин надільної землі приходиться придбаноїСтеп Лісостеп Україна 187711,63,26,2190544,919,227,9
Для Північного Причорномор'я аграрна реформа 1861 року була важливим фактором його подальшого прискореного розвитку. В Одеському повіті після агарної реформи у поміщицьких селян на ревізійну душу приходилось в середньому 4,7 десятин землі, що навіть було більше, ніж у інших повітах (наприклад, у Тираспольському - 3,7; а в Ананьївському - лише 3,5 десятин) [119].
Логічним продовженням реформи 1861 року стала аграрна реформа, яка здійснювалася під керівництвом П.А. Столипіна. Вона включала такі основні заходи:
1) руйнування селянської общини і насадження хутірського і відрубного господарства;
2) надання кредитної допомоги куркульським господарствам через Селянський земельний банк.
Нова аграрна політика мала важливі наслідки для України, бо тут общинне землеволодіння займало більше половини всіх надільних земель. Важливою ланкою столипінського аграрного законодавства був указ від 9 листопада 1906 року "Про доповнення деяких постанов діючого закону, що стосуються селянського землеволодіння і землекористування" (він набрав сили закону 14 червня 1910р.). У ньому йшлося про виділення із общини. В указі були сформульовані головні принципи реформи. Кожний селянин, який володів надільною землею на основі общинного права, міг у будь-який час вимагати закріплення в особисту приватну власність належної йому частини. У власність закріплювалися також надлишки землі, тобто такі наділи, які перевищували норму на одну душу. За 52 роки після реформи, в 1914 році приватне володіння землею селян збільшилось на порядок - з 354 до 3597 тис. десятин.
Важливу роль в здійсненні столипінської аграрної політики відіграв Селянський земельний банк. За його допомогою, протягом 1906-1916 років селянам було продано під позику майже 596 тис. десятин землі. Селянський банк виконував свою головну місію - насаджував хутірське і відрубне господарство.
В пореформений період спостерігається тенденція приросту обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, особливо зерна. За статистич-ними даними, валовий збір зерна в Україні в пореформений період за п'ятиріччя (1911-1915рр) порівняно з дореформеним (1901-1905рр) збільшився на 14,7%. В Південній частині країни цей приріст був ще вагомішим - 16,4%.
В цілому виробництво більшості видів сільськогосподарської продукції було сконцентроване в селянських господарствах України. Так, у 1916 р. питома вага посівів соняшнику складала 93,3%, картоплі - 81,1%, овочів та баштанних - 94,4%, тютюну - 96,2%. Саме селянські господарства виробляли основну частку зерна - на їх долю в 1916 році приходиться 79% всього виробництва зерна в Україні. Частка селянських господарств могла бути ще вагомішою, бо питома вага їх земельної площі в 1916 р. складала 81,6% від загальної, а посівів зернових - 83,2%. Але дещо нижчий показник виробництва хліба селянськими господарствами по відношенню до їх земельної частки стосовно інших власників пояснюється тим, що останні (а це були переважно поміщицькі господарства) мали певні переваги у фінансовому, технічному та технологічному забезпеченні виробництва. Зокрема, урожайність зернових культур в 1913 році в селянських господарствах степової зони півдня України не перевищувала 60 пудів з десятини (9,6 ц з гектара), а в поміщицьких господарствах - 70-80 пудів.
Таким чином, після проведення столипінської аграрної реформи селянські господарства домінують над поміщицькими. Ця перевага ґрунтувалася на приватній власності на землю та майно, організації виробництва власними силами та під особистим контролем, максимальній зацікавленості у результатах спільної праці, які належали селянам. Селянські господарства неухильно витісняли поміщицькі зі сфери сільськогосподарського виробництва.
Приватна власність на землю була ліквідована революцією 1917 року, а у 1922 році вона була остаточно скасована прийнятим земельним кодексом. З 1927 року радянське керівництво почало проводити примусову колективізацію, і в наслідок цього селянські господарства припинили своє існування. Їм на зміну прий
- Киев+380960830922