РОЗДІЛ 2
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ УМОВ
УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ
УК є фізико-географічною провінцією Карпатської гірської країни. Карпати простягаються через територію Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі, України та Румунії до Дунайського межигір'я Залізні Ворота у вигляді величезної дуги (так звана Карпатська дуга), випуклої на північний схід. Карпати поділяють на Західні, Східні та Південні.
Західні Карпати - найбільш висока частина гірської країни, сягають висоти до 2665 м. Південні Карпати - Трансільванські Альпи мають висоти до 2500 м. Східні Карпати (до 2300 м) простягаються від р. Попрад до верхів'я р. Яломиці. В Західних та Південних Карпатах найбільш повно розвинений високогірний ландшафтний ярус Карпатської дуги, на головних хребтах УК формується тільки нижній пояс високогір'я, що обумовлюється як меншою висотою, так і відсутністю піднятих до рівня гребеневої частини гір щільних кристалічних порід. Гірська система Східних Карпат, у свою чергу, поділяється на Семиградські Карпати (Румунія) та Лісисті Карпати.
УК є частиною Лісистих Карпат, що знаходяться в межах України. Ширина цієї частини Карпат складає близько 100 км, а довжина вздовж північно-східного краю сягає 280 км. Площа гірської системи 24 тис. км2, а разом із Передкарпаттям та Закарпатською низовиною - 37 тис. км2. УК складені великою товщею крейдяного та палеогенового флішу, що являє собою ритмічне чергування глинистих сланців та піщаників. Старі кристалічні породи мають обмежене розповсюдження в південно-східній (внутрішній) частині гір.
Для УК характерне поздовжньо-зональне розміщення основних структурно-орографічних елементів, що тягнуться з північного заходу на південний схід. Природа УК представлена складною системою територіальних одиниць, що створюють високогірний, середньогірний, низькогірний та передгірний яруси.
Найбільш висока частина УК (високогірний ярус) відповідає Високогірно-полонинській фізико-географічній області. До її складу входять Чорногірський (І.1)1, Свидовецький (І.2), Гринявський (І.3), Негровець-Бурштинський (І.4), Мармороський (ІІ.1) та Чивчинський (ІІ.2) фізико-географічні райони. Чорногірська група - найбільш висока частина області з конусовидними вершинами (Говерла - 2061 м, Піп Іван - 2022 м) [262].
Наступний найбільший за площею середньогірний ярус. Ландшафти Середньогірно-полонинської області об'єднані в Боржавський (ІІІ.1), Краснявський (ІІІ.2), Рунський (ІІІ.3) та Стіг-Плайський (ІІІ.4) фізико-географічні райони. Потужне зовнішнє пасмо регіону утворюють ландшафти Середньогірно-скибової області, що найбільш типово виражені в Горганському (VІ.1), Бескидському (VІ.2), Покутсько-Буковинському (VІ.3) районах. Уздовж південного краю УК простягаються давньовулканічні ландшафти Середногірно-вулканічної області Вігорлатського (V.1), Синяк-Маковицького (V.2), Бужорського (V.3), Вишківського (V.4) та Острівського (V.5) районів (максимальна висота - 1086 м). Уздовж південно-західного підніжжя Ужгород-Хустського хребта розташовується область Закарпатської рівнини (в межах низовини піднімається лише Береговська горбистість).
Ландшафти третього низькогірного ярусу простягаються двома смугами всередині гір та формують їх крайові структури. Міжгірно-Верховинська область пов'язана з головним Карпатським вододілом. Сюди належать Опір-Сянський (VІ.1), Міжгірський (VІ.2), Улоговинний (VІ.3) та Путильський (VІ.4) райони. Тут знаходяться карпатські перевали Ужоцький, Верецький, Воловецький та ін. До регіонального розлому, що обмежує Флішеві Карпати на півдні, приурочені ландшафти Низькогірно-стрімчакової області, об'єднані в Тур'їнсько-Боржавський (VІІ.1) та Угольський (VІІ.2) фізико-географічні райони. Тут зосереджені широко відомі карстові печери регіону.
Північно-східний край УК становлять ландшафти низькогірно-скибової області, що групуються у Бескидсько- (VІІІ.1), Горгансько- (VІІІ.2) та Буковинськокрайові (VІІІ.3) райони і займають межиріччя Дністра, Стрия, Свічі, Лімниці, Бистриці, Пруту, Черемошу, Серету. Верхнєтисянський (ІХ.1) та
Іршавський (ІХ.2) райони входять до Горбогірно-улоговинної області на Закарпатті. Вони займають межиріччя Тиси, Тересви, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці.
Передгір'я об'єднані в Передгірно-височинній (Х) та Передгірно-низовинній (ХІ) фізико-географічних областях.
Клімат УК суттєво відрізняється порівняно з кліматом прилеглих рівнинних територій лісостепової зони. Ця різниця пов'язана з особливостями загальної взаємодії радіаційних та циркуляційних процесів, що обумовлені впливом гірського рельєфу. В горах на північно-східних схилах спостерігаються мінімальні для всієї території України річні суми загальної радіації (95 ккал/см2) та поглинутої радіації (74 ккал/см2) [263].
Карпати виконують бар'єрну функцію в циркуляції повітряних мас. Над ними стикаються атлантичні повітряні маси, що рухаються з північного заходу, середземноморські, що приходять із південного заходу та арктичні, що приходять з північного сходу. Це підсилює бар'єрну роль гір обумовлюючи підвищення активності циклонів, створюючи місцеві циркуляції тощо.
Як наслідок, УК характеризуються чітко вираженою висотною зональністю клімату, значним збільшенням вологості та досить складним територіальним розподілом кліматичних елементів.
Гори і передгір'я надмірно зволожуються: за рік у передгір'ях випадає 800 - 1000 мм, а в горах 1500 - 1600 мм опадів; більшість їх припадає на теплий період. За сумами активних температур, які визначають зміни природної рослинності по теплових рубежах, в УК та їх передгір'ях виділяють шість вертикальних термічних зон [264](табл. 2.1).
1. Тепла зона характеризується сумою активних температур 2800 - 3100?. Середня температура найтеплішого місяця (липня) 19 - 20?, найхолоднішого (січень) від -3 до -5?. Такі теплові умови спостерігаються у Закарпатській низовині та частково по днищах передгірних долин. Клімат теплої зони дозволяютє вирощувати ряд теплолюбивих сільськогосподарських куль