Розділ 2. 4. 1.). Саме такі дослідження і відносяться до методологічної діяльності, в яких визначаються поняття, пропонуються орієнтири досліджень, виявляються закономірності і проводиться конструювання практичної діяльності.
Методологічні функції фізичної реабілітації не можуть одмежовуватися від таких же методолого-педагогічних функцій, орієнтованих на конкретну науково-дослідницьку діяльність в єдності її окремих функцій - критичної, науково-теоретичної, конструктивно-технічної і регулятивно-нормативної. Критичну функцію ми виділяємо на етапі становлення фізичної реабілітаціії і фізично-реабілітаційної освіти як основну, призначення якої - аналізувати негативні, заперечливі аспекти, позиції, версії, гіпотези науково-освітньої діяльності в сфері, яка належить здоров'яведенню. При цьому предмет критичного підходу відрефлексовується з самих різних поглядів, які не завжди співпадають з традиційним загальновизнаними і загальноприйнятими.
На початку 80-х років ХХ ст. методологія радянської педагогіки визначила три основні функції: рефлексивна (обмірковування дослідником способів наукового пізнання, які він застосовує), пізнавальна (дослідницька) і функція критики (як спосіб конструктивного пізнання). Останню функцію дослідники практично не використовують через загрозу бути незрозумілими для своїх колег і притиснутими суворими опонентами.
Еволюція методології також пройшла довгий час розвитку, щоб з єдиної марксистсько-ленінської догматики перетворитися в методологію, в якій, крім абсолютизованої гносеологічної функції, була визнана її головна - критична, що впливає на розвиток креативно-реформаторської, перетворюючої функції методології, яка сприяє створенню ряду часткових методологій. Останні надають можливість розробляти конкретно-прикладні методології, включаючи і фізично-реабілітаційну. Тільки після створення прикладної методології можливо виникне сукупність концепцій і підходів, що будуть складати майбутню обґрунтовану теорію предмету фізичної реабілітації - процес оздоровлення, відновлення здоров'я.
Основне призначення методології, її безпосередньою фундаментальною функцією, є розробка підходів і інструментарію для створення і удосконалення теорії, критеріальних рівнів, котрих фізична реабілітація поки що не досягла в своєму розвитку, але аспекти якої необхідно вже окреслювати, раз вона подолала етап навчально-професійного становлення.
"Теоретико-методологічний інструментарій в педагогіці, - стверджує Н.М. Дем'яненко - це не догма, не шаблонне мислення і не рекомендації на всі випадки життя. Це - зростаюча потреба у високій педагогічній свідомості нового типу" [216, с.245]. Без аналітичного обґрунтування методологічних основ нового типу освіти не можна зрозуміти ні самої сутності фізично-реабілітаційного фаху, ні його шляхів практичного втілення і входження в оздоровчу сферу, ні специфіки процесу пізнання фізично-реабілітаційної дійсності, ні особливостей організації, структурування змісту і проектування фізично-реабілітаційної освіти. Кожен новий етап у прогресивному розвитку науки завжди характеризується зростанням значення методологічного роду. Одним із багаточисленних доказів цього є повернення наукових напрямків дослідження до інтенсивної розробки проблем методології, без обґрунтованості якої зараз не обходиться жодна галузь наукового знання. Така інтенсивність пояснюється потребами більш глибокого проникнення і всебічного пізнання складних процесів суспільного буття й перспектив його перетворення через "освоєння інваріантних методологічних схем" [35, с.19], до " багатоваріантної методології як основи нової парадигми освіти на Україні" [35, с.24])
І. 3. Теоретико-методичний підхід до професіоналізації фізичної реабілітації
До компетенції теоретичного підходу належить пошук шляхів розв'язання конкретних проблем, з якими стикаються суб'єкти фізично-реабілітаційної освіти. Дисертаційний рівень нашого дослідження - професійно-інструментальний і не претендує на наукову теорію, предметом якої може бути вивчення закономірностей розвитку явищ фізично-реабілітаційної реальної дійсності і повної системи критеріїв, що відповідають принципам науковості.
Недостатність досліджень теоретичних проблем фізичної реабілітації обумовило розробку початкових програм регулювання освітньої практики (як на Україні, так і в Росії [30; 31; 36; 165]) безпосередньо з методичних позицій лікувальної фізкультури, що загалом зорієнтувало викладачів застосовувати теоретичні підходи і дидактичні принципи навчання в основному на рівні використання методик рухової активності. Спеціалістам, авторам підручників з лікувальної фізкультури важко згодитися з тим, що ця дисципліна в колі фізреабілітаційних завдань з лікувального методу перетворюється в засіб, що є закономірною особливістю наукового прогресу, коли "... по мірі розвитку науково-дослідницької діяльності йде неперервне формування все нових і нових рівнів "методичних положень", які надбудовуються уже над існуючими структурами діяльності і починають ними керувати. З цього витікає виключно важливий і принциповий висновок, що категорія "методу" є історичною: положення і принципи, які на одному етапі розвитку науки були "методичними", потім, з розвитком науки, втрачають цю функцію, змінюють свою будову, а частіше і зміст, переходять в розряд "засобів" діяльності, а "методичними" стають інші положення і принципи, з іншим змістом і будовою" [231, с.228]. В свій час В.І. Вернадський виявив надто значущу тенденцію в розвитку тих дисциплін, що утворюються в результаті інтеграції нових галузей знань і виходять за межі одної науки, створюючи при цьому небачені раніше перспективи [32]. Саме завдяки цим закономірним процесам на стику традиційної медицини і фізичної культури виникло нове, самостійне відгалуження природничо-оздоровчого, гуманітарно-педагогічного знання - фізична реабілітація.
Саме такої форми набуває теорія фізичної реабілітація, практика якої може її підтвердити або спростовуват