РОЗДІЛ 2
ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ
2.1. Фінансові ресурси підприємств
Фінансові ресурси - це сукупність фондів грошових коштів, які утворюються в процесі створення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу, і знаходяться в розпорядженні підприємства для реалізації фінансових відносин. У науковій літературі поняття "фінансові ресурси" залишається дискусійним. На думку одних вчених економістів до складу фінансових ресурсів підприємств не входять наявні в їхньому розпорядженні власні основні і оборотні кошти, нематеріальні активи, інші не включають залучені кошти і, навіть, власні грошові нагромадження[84].
Але світовий досвід свідчить, що на сучасному етапі, особливо з появою форм добровільних об'єднань підприємств, як асоціацій, холдінгів, фінансових груп, консорціумів, корпорацій, жодне підприємство не може функціонувати ізольовано від інших фінансових корпорацій і використовувати в ролі фінансових ресурсів виключно власний капітал. Адже використання залучених коштів у формі короткострокових чи довгострокових банківських кредитів, централізованих і децентралізованих коштів для фінансування капітальних вкладень, випуску цінних паперів, ефективного використання нематеріальних активів, можуть принести підприємству у процесі реалізації фінансових відносин додаткові прибутки. Тому всі перелічені фонди можуть служити на підприємстві джерелом фінансових ресурсів.
Взагалі структуру фінансових ресурсів слід розглядати як матеріальну основу фінансів підприємства. Структура фінансових ресурсів зафіксована у правій частині балансу, де показано основні джерела коштів як власних, так і залучених для фінансування.
Джерела утворення фінансових ресурсів акціонерного товариства можна розділити на дві групи: внутрішні і зовнішні і схематично зобразити на рис.2.1.
Рис. 2.1. Джерела утворення фінансових ресурсів
Внутрішні фінансові ресурси акціонерного товариства формуються у процесі його господарської діяльності, а величина ресурсів залежить від масштабів і результатів цієї діяльності. Пріоритетним джерелом власних фінансових ресурсів є статутний капітал - економічний фундамент акціонерного товариства. У випадку, коли акціонерне товариство банкрутує і його активи витрачені, то єдине, що в усіх випадках залишається від товариства - це його статутний капітал, який пізніше, при офіційному оформленні ліквідації товариства, можуть розібрати між собою його акціонери, в залежності від кількості акцій, які вони мають. При створенні статутного фонду в оплату статутного капіталу можуть надходити грошові кошти, майнові внески (будівлі, споруди, обладнання, матеріальні ресурси та інші матеріальні цінності), майнові права (права користування водою, землею, будинками, спорудами, а також інтелектуальна власність), цінні папери, кошти в іноземній валюті для акціонерних товариств, які створюються за участю іноземного капіталу.
В силу своєї стійкості статутний капітал покриває, як правило, найбільш неліквідні активи, такі, як оренда землі, вартість будов, споруд, обладнання. При створенні акціонерного товариства на суму статутного капіталу придбаються основні виробничі фонди: будівлі, споруди, обладнання, обчислювальна техніка та інші активи, які не передбачені для продажу. Вони експлуатуються в незмінній натуральній формі протягом тривалого періоду, за час якого їх вартість частинами переноситься на вартість продукції, що випускається через механізм амортизації. Для забезпечення фінансової мобільності і незалежності акціонерного товариства важливо слідкувати за динамікою статутного фонду - як одного із джерел залучення фінансових ресурсів. Адже зменшення статутного фонду є наслідком неефективної або, навіть, збиткової роботи акціонерного товариства.
Амортизаційні відрахування, як грошові кошти, відображають суму зносу основних виробничих фондів і нематеріальних активів. Вони включаються до собівартості випущеної продукції і після її реалізації в складі виручки надходять на розрахунковий рахунок підприємства. За своєю економічною природою амортизаційні відрахування забезпечують просте відтворення амортизаційних цінностей, але, незважаючи на це, вони відносяться до фінансових ресурсів.
Амортизаційні відрахування знаходяться в загальному грошовому обороті підприємства і як фонд грошових коштів не обумовлені. Їх величина залежить від обсягів використаних виробничих фондів і нематеріальних активів, їх балансової вартості і норм амортизаційних відрахувань, а також тієї долі активної частини основних виробничих фондів, які підлягають прискореній амортизації.
Методи прискореної амортизації передбачають відносно великі суми амортизації в перші роки і менші відрахування в наступні роки служби активів. В основі такого механізму зосереджена ідея про те, що активи більш ефективні тоді, коли вони нові. Звідси, зрозуміло, чому намагаються віднести більші суми амортизації на ранні роки, коли капітал дає прибуток. Тривалий час його функціонування веде, з одного боку, до морального та фізичного зносу, з другого - до великих затрат на ремонт. Але в практиці прискореної амортизації є і певні проблеми. Швидке списання коштів стимулює підвищення цін на продукцію, а ріст цін, в свою чергу, обмежує коло потенційних споживачів. Протиріччя, проте, урівноважується ефектом оновлення основного капіталу і збільшенням в результаті цього прибутку.
Прискорену амортизацію в своїй практиці використовують багато корпорацій в ринково розвинутих країнах. Так, наприклад, в США у 1986 році відбулась комплексна податкова реформа, в результаті якої строки списань основного капіталу знизились до такого рівня, який, на думку деяких американських економістів, означає новий відхід від принципу відповідності фактичних строків служби активів строкам списання його вартості на амортизацію.
Українським з