РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ СУЧАСНОГО МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН В УКРАЇНІ
2.1.Оцінка системи ціноутворення
В командно - адміністративній системі ціни встановлювались державою через
спеціально призначений для цієї мети державний орган. В колишньому СРСР це був
Державний комітет по цінах з філіями в республіках і на місцях. Саме цей орган
здійснював контроль за дотриманням усіма підприємствами й організаціями
встановлених цін, вживаючи проти порушників економічні санкції. Ціноутворення
базувалося на теорії суспільно необхідних витрат праці як основі ціни. Згідно з
цією теорією ціна повинна визначатися на базі середньогалузевої собівартості
продукції, до якої додається у певному процентному відношенні сума прибутку.
Тобто, формування ціни здійснювалося адміністративним шляхом за формулою:
ціна = собівартість + прибуток (2.1)
Однак на практиці формування цін зводилося до того, що кожен виробник за основу
цін брав індивідуальну собівартість, до якої й додавав регламентований державою
розмір прибутку, що вимірювався в певній незмінній процентній величині. При
такому підході підприємство відшкодовувало через ціну фактичні витрати. Цим
створювалися передумови для зацікавленості виробників у збільшенні витрат
виробництва, бо чим більшим був розмір собівартості як основи обчислення ціни,
тим більшим був і абсолютний розмір прибутку.
Така практика формування ціни породила затратний характер усього господарського
механізму, що негативно позначилось на ефективності економіки, бо не
створювалися стимули економії матеріальних і трудових ресурсів, використання
можливостей науково-технічного прогресу.
Витратний характер ціноутворення в адміністративно-командній системі одночасно
з монополією держави на визначення цін призвели до перекосів у ціноутворенні,
суттєво зменшили його стимулюючу роль в економіці.
Політика українського уряду й законодавчої влади останніми роками була
спрямована на лібералізацію процесу ціноутворення. Станом на початок 1999 року
жорсткому ціновому регулюванню підлягає досить вузьке коло товарів і послуг,
найбільш життєво важливих для людини й базових для економіки: хліб, електро-,
водо-, газо-, тепло- постачання, вартість житлово-комунальних послуг,
транспортні тарифи та деякі інші. Крім того, діє антимонопольне законодавство.
Отже, більшість цін внаслідок цінової лібералізації формуються вільно, однак, з
урахуванням високого ступеню монополізму, що зберігається і донині.
Будь-які підприємства (виробники матеріальної продукції, посередники, продавці,
сфера послуг) при формуванні цін використовують різні методи ціноутворення.
Розглянемо домінуючі.
«Витрати + прибуток». Це - найпростіший спосіб ціноутворення, характерний для
абсолютної більшості українських підприємств. Він полягає в нарахуванні певної
націнки на собівартість товару. Проте будь-яка методика розрахунку, що не
враховує особливості поточного попиту й конкуренції, навряд чи дозволить вийти
на оптимальну ціну. Але ж методика розрахунку на основі націнок залишається
популярною з наступних причин. По-перше, продавці значно більше знають про
витрати, ніж про попит. Прив’язуючи ціну до витрат, продавець спрощує для себе
проблему ціноутворення. Йому не приходиться дуже часто корегувати ціни залежно
від коливань попиту. По-друге, якщо цим методом ціноутворення користуються всі
підприємства галузі, їх ціни, скоріше за все, будуть схожими. Тому цінова
конкуренція прямує до мінімуму. По-третє, багато хто вважає методику розрахунку
«середні витрати + прибуток» більш справедливою по відношенню як до покупців,
так і до продавців, тому що при високому попиті продавці не отримують
додаткового прибутку й разом з тим мають можливість отримувати певну норму
прибутку на капітал. Проте даний спосіб ціноутворення яскраво демонструє свої
недоліки в ситуації низького попиту. Най’яскравіший тому приклад - це ситуація
на українському споживчому ринку на протязі 1995 - 1997 років.
Підприємства торгівлі (державної або вже колективної чи приватної форми
власності), суворо дотримуючись самостійно встановлених націнок, зіткнулися зі
значним падінням обсягів реалізації товару за рахунок конкуренції з
напівлегальним товарним і харчовим ринком. Безумовно, правила конкурентної гри,
де одна з сторін (ринок) успішно приховує обсяг реального товарообігу, уникаючи
державних податків і може собі дозволити більш низький рівень цін, а інша
(легальна торгівля) має значно менше можливостей для укриття реальних обсягів
реалізації, важко назвати рівноправними. Проте перехід основної маси покупців
разом з готівковими грошима на тіньовий бік торгівлі зумовлений значною мірою
саме відсутністю гнучкості в процесі ціноутворення легального сектору
торгівлі.
«Граничне ціноутворення». Цей спосіб також пов’язаний з собівартістю, проте від
більш складний, ніж спосіб «витрати + прибуток». При граничному ціноутворенні
націнка робиться лише до гранично високої собівартості виробництва кожної
наступної одиниці вже опанованого товару чи послуги. Цей спосіб виправданий
лише в тому випадку, якщо гарантований продаж по трохи вищій ціні є достатнім
для покриття накладних витрат. Спосіб граничного ціноутворення має низку
позитивних моментів, але в разі недостатнього контролю він може призвести до
катастрофічних результатів. «Shalet-ski» - назва французької фірми, що надавала
домівки для лижного відпочинку. В домівках регулярно залишалися вільні місця, й
фірма вирішила пропонувати їх зі значною знижкою за три тижня до кінця сезону.
Знижка ціни була основана на принципі «граничного ціноутворення»: додаткову
вартість обслуговування одного клієнта складала лише вартість його проїзду й
витрати на харчування. Основними клієнтами фірми бул
- Київ+380960830922