РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ
МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ЗА ЧАСІВ АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ
(1772 - 1918 рр.)
2.1. Передумови формування і структура управління органами охорони здоров'я та закладами медичної освіти різного рівня
на західноукраїнських землях (1772 - 1918 рр.)
Після першого переділу Польщі (1772 р.) західні області України разом із частиною польських територій перейшли у власність Австрійської монархії. Таким чином, утворилася окрема адміністративна одиниця, яка отримала назву Королівства Галичини і Лодомерії разом з великим князівством Краківським. Під кінець третьої чверті XVIII ст., за висловом німецького вченого Бідтля (Beidtel), прості люди дотримувалися спеціальних календарів, які містили поради з догляду за здоров'ям. У них вказувалися дні, коли дозволялося купання, проведення кровопускань, "очищення" та інше [272,c.24]. На вказаних територіях лікарською практикою займалися "хто лише хотів, особливо чужоземці". Достатньо було одного чи двох випадків успішного лікування, як цей медик ставав знаменитим, користувався популярністю, за його візити хворим потрібно було платити значні суми. Часто такі дорогі "лікарі" були авантюристами, які вчилися всього, крім медицини. Особливою популярністю в містечках і селах користувалися мандрівні лічці, які ходили з ліками і давали поради. Тому в Польщі ще у 1752 р., а згодом в 1775 р., планувалося створення медико-поліційної служби, яка б наглядала за партацтвом. Проте жодний з проектів не вдалося запровадити в життя, а тому санітарної служби, як і медичної школи, де б навчалися такі фахівці, - не було [272,c.27]. Не кращу ситуацію побачив на буковині командувач австрійських військ гегерал фон Сплені. На його думку: "...здоров'я і життя людей, як і тварин, були на останньому місці. На них не звертали уваги. Крім Ясс(столиці Молдови), ніде не було цирульника, хірурга чи лікаря взагалі"[94, c.29].
Питаннями медичного забезпечення на окупованих територіях негайно зайнялася австрійська імператриця Марія Терезія, яка, за висловом В.Шумовського, ставилася до проблем здоров'я підданих з материнською увагою[272,с.32]. Своїм указом (22.12.1772 р.) вона призначила докторів медицини А.Крупинського і Я.Спавенті протомедиками Галичини для організації медичної служби краю. Причому, перший був учнем Г.ван-Світена - радника імператриці з медико-санітарних питань, реформатора австрійської системи охорони здоров'я та медичної освіти, про що детальніше піде мова в п.2.2. Головною засадою в управлінні ван-Світен вважав зосередження всього медичного керівництва в одних руках [272,с.6]. За висловом В.Шумовського, реформа охорони здоров'я, проведена Г. ван-Світеном, була новаторською. Головний Санітарний статут, затверджений в Австрії 2.01.1770 р., передбачав, що в кожному крайовому Намісництві повинна засідати комісія під головуванням президента краю. До складу комісії мають входити кілька радників, а також лікар. Комісія вирішувала усі санітарні справи і підпорядковувалася Головній Санітарній придворній депутації. Обов'язки комісії полягали, перш за все, у нагляді та ліквідації інфекційних захворювань людей і худоби та в боротьбі з їх поширенням. Цій комісії підпорядковувалися всі практикуючі міські та окружні (дільничні) фізики, хірурги, аптекарі, цирулики, акушерки. Інструкції для лікарів указували, щоб кожний з практикуючих посідав ступінь доктора, отриманий в одному з університетів монархії, або дипломи інших університетів - лише в межах відповідного краю. "Апробовані" лікарі мали слідкувати за станом здоров'я в округах, де практикували, як призначені фізики, а також допомагати владі, від якої отримували розпорядження [272,c.25]. При виникненні спалахів інфекційних хвороб людей чи худоби, лікарі повинні були виконувати всі приписи, використовуючи засоби, передбачені у цих випадках. Лікарі повинні були також здійснювати нагляд за хірургами, що практикували в їхніх округах (повітах), цируликами, аптекарями і акушерками, особливо слідкувати, щоб ніхто не займався медичною практикою без відповідного на те права.
У головних містах протомедик, а в провінції - призначений крайовий фізик, повинні були щорічно проводити ревізії аптек. Подібним чином були окреслені обов'язки хірургів. Зокрема, наголошувалося на забороні лікування хірургами внутрішніх хвороб, а лікарям - проводити хірургічні втручання. Аптекарям потрібно було мати відповідний дозвіл на діяльність, дотримуватися вимог Головного Санітарного статуту, а також заборонялося займатися лікуванням. Їх зобов'язували завжди мати свіжі ліки і обережно поводитися з отрутами. Акушерки повинні були на екзаменах показати свої вміння, професійну придатність. Такими були основні засади Головного Санітарного статуту Австрії, який, за висловом В.Шумовського, приніс день в краї, підлеглі монархії [272,c.26].
А.Крупинський у своїй діяльності керувався засадничим принципом свого вчителя, а для організації довіреної йому служби опирався на законодавчі акти Австрійської імперії. Схематично організація управління медичною службою в Австрії (Австро-Угорщині) представлена нами на рис.2.1. Зокрема, це були правила, що регламентували основи медико-санітарної служби Австрії, затверджені в 1750 р., і Головний санітарний статут. Перша частина згаданого документу присвячувалася питанням організації медичної служби, характеристиці правової бази діяльності медичних працівників, а друга - організації протиепідемічних заходів на кордонах держави і всередині краю на випадок спалаху чи заносу інфекційних хвороб [165, с.282; 272, с.25].
У відповідності до Головного санітарного статуту Австрії, в Галичині, як і на решті адміністративних одиниць імперії, у червні 1773 р. було зорганізовано тимчасову Крайову Санітарну комісію. Ця структура підпорядковувалася безпосередньо політичній владі Галичини - Крайовій раді або Намісництву, яке, в свою чергу, підпорядковувалося Міністерству внутрішніх справ. Останнє мало у своєму складі спеціальну Галицьку придворну канц
- Київ+380960830922