РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ
Матеріали, які представлені в даній роботі, були отримані при обстеженні 220 хворих (з них 50 хворіли на алергічний цілорічний риніт, 170 - на хронічний катаральний риніт), під час отримання курсу лікування в Інституті отоларингології АМН України, та 40 умовно здорових осіб, які склали контрольну групу.
Експериментальні дослідження проведені на 140 щурах Wistar на базі Інституту отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка АМН України.
Після експериментального обґрунтування застосування препарату "Кверцетин" ним були проліковані хворі на хронічний катаральний риніт.
Клінічний діагноз встановлювався на основі скарг, анамнестичних даних, результатів оториноларингологічного обстеження, ендоскопії порожнини носа, акустичної ринометрії, визначення транспортної функції миготливого епітелію, алергологічного, мікробіологічного, імунологічного, морфологічного досліджень. Для виключення патології з боку навколо носових пазух (ННП) виконувалась ультразвукова діагностика (УЗД) або рентгенографія ННП.
Клінічні методи дослідження.
Клінічне обстеження хворих було направлене на виявлення особливостей клінічного перебігу хронічного катарального риніту і алергічного цілорічного риніту у хворих з хронічним тонзилітом, з видаленими мигдаликами та у хворих без патології мигдаликів. Комплекс обстежень складався з вивчення скарг, збору анамнестичних даних, огляду ЛОР-органів, дослідження транспортної активності миготливого епітелію слизової оболонки порожнини носа (сахаринова проба), ультразвукового дослідження ННП за допомогою портативного ехолокатора "Sinuscan", ендоскопічного дослідження порожнини носа за допомогою апаратури фірми "Storz", акустичної ринометрії, рентгенографії ННП.
Діагностика алергічного цілорічного риніту базувалась на даних опитування хворого, а саме: наявності скарг (погіршення дихання через одну, або обидві половини носа, водянисті виділення з порожнини носа, приступи чхання, свербіж в носі та повік), з'ясування можливих причин захворювання, спадкового характеру хвороби, її давності, сезонності, визначення інших можливих варіантів перебігу алергічного стану, а також попереднього лікування алергічного риніту; об'єктивного обстеження (колір слизової оболонки (найчастіше вона була блідою), наявність набряку, водянисто або слизово-водянистого вмісту в носових ходах). Після клінічного обстеження всім хворим проводили скарифікаційні, як варіант шкірних, проби. Після визначення причинного алергену ним всім хворим проводили провокаційний тест, дані якого фіксувались акустичною ринометрією.
Ефективність проведеного лікування базувалась на вивченні зміни суб'єктивних та об'єктивних ознак захворювання: зникненні скарг хворого, нормалізації чи значному поліпшенні носового дихання, відновленню нормального кольору слизової оболонки, відсутності патологічних виділень з порожнини носа, даних акустичної ринометрії та транспортної активності миготливого епітелію слизової оболонки порожнини носа, та результатах мікробіологічного та імунологічного обстеженнь.
Ультразвукове дослідження навколоносових пазух.
Для ультразвукового дослідження нами використовувався портативний ехолокатор "Сінускан" (Фінляндія). Малогабаритний генератор м'яким шнуром з'єднаний з випромінювачем-приймачем, в який вмонтовано реєструючий прилад у вигляді світлодіодів. Принцип ультразвукової біолокації полягає у властивості високочастотного ультразвука (2 - 3 мГц) проникати крізь біологічні тканини та віддзеркалюватися від їх меж в залежності від акустичної щільності тканин. Глибина локації від 40 до 80 мм. При відбитті сигналу від меж біологічної тканини він потрапляє в приймач і викликає світіння світлодіода, який відповідає за відбитий сигнал на певній відстані від випромінювача. Світіння кожного світлодіода відповідає відстані від 2,5 до 5 мм (в залежності від режиму роботи генератора). При локації верхньощелепних синусів датчик встановлюється на шкірі обличчя в проекції синусу на передній його стінці. При дослідженні, встановлюючи датчик в сагітальній площині, змінювали кут нахилу його так, щоб задня стінка синусу була перпендикулярна напрямку розповсюдження ультразвукової хвилі, тоді відбитий імпульс потрапляє в приймаючий пристрій. Між датчиком та шкірою обличчя при проведенні дослідження розміщується спеціальне контактне середовище у вигляді гелю. Ультразвукове дослідження біляносових пазух проводили перед початком лікування для виключення патології ННП.
Рентгенографія навколоносових пазух.
Рентгенографію навколоносових пазух проводили в потилично-лобній і потилично-підборідній проекціях, а при необхідності - в аксіальній і профільній позиції.
Ендоскопічне дослідження порожнини носа.
Ендоскопічне дослідження порожнини носа виконувалось за допомогою апарату "Endolux" фіpми 'Richards" (Germany). Огляд порожнини носа здійснювався у положенні хворого сидячи. Перед початком дослідження пацієнту проводили аплікаційну анестезію розчином місцевого анестетика з додаванням анемізуючих речовин. Дослідження починали 4-х мм 300 ендоскопом, який проводили по дну порожнини носа. За допомогою цього ендоскопа оцінювали стан слизової оболонки порожнини носа та характер секрету.
Дослідження транспортної активності миготливого епітелію слизової оболонки носової порожнини (сахаринова проба).
Суть методу дослідження транспортної активності миготливого епітелію слизової оболонки порожнини носу (сахаринової проби) полягає в тому, що визначають час, необхідний для переміщення індикаторної речовини (сахарину) по носовій порожнині до глотки [ ]. Методика полягає у тому, що на верхньомедіальну поверхню нижньої носової раковини, відступивши 5 мм від її переднього краю, при затриманні дихання пацієнтом, кладуть крихту натрієвої солі сахарину діаметром до 0,6 мм. Потім визначають час появи солодкого смаку в ротовій порожнині, на що вказує пацієнт. Окремо досліджують праву та ліву частини носової порожнини. Транспортну функцію миготливого епітелію оцін
- Київ+380960830922