РОЗДІЛ 2
ПРОЦЕС ВІДРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА НА ЧЕРКАЩИНІ У 50-х - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 80-х РОКІВ
В 1950-ті і наступні роки на Черкащині, як і в цілому в Україні, спостерігається пожвавлення історико-краєзнавчої роботи, початок якого розпочався в попередній період, коли всенародного характеру набуло увічнення пам'яті полеглих у роки ще близької в часі війни співвітчизників. Увага до подій воєнних років, які в тій чи іншій мірі торкнулися усіх жителів краю, пробуджувала у них інтерес до історії, в тому числі й місцевої.
Прагнення пізнати минуле в 1950-х - першій половині 1980-х років проявлялося в різних, значною мірою зарегламентованих тодішніми ідеологічними доктринами, формах краєзнавчого руху, насамперед у дослідницько-пошуковій та пам'яткоохоронній роботі державних установ і громадських організацій, вивченні історії міст і сіл краю.
2.1. Дослідницько-пошукова та пам'яткоохоронна робота державних установ та громадських організацій
Для історико-краєзнавчого руху на Черкащині початок 1950-х років був позначений активізацією різних форм дослідницько-пошукової та пам'яткоохоронної роботи, здійснюваної в руслі загальноукраїнського краєзнавчого руху, який почав відроджуватися в повоєнні роки з розгортанням роботи по увічненню пам'яті воїнів, партизан, підпільників і мирних жителів краю, які загинули під час війни. Ця ініціатива опиралася на рішення партійно-державних органів з цих питань. Ще 1 квітня 1944 року Раднарком УРСР і ЦК КП(б) України своєю постановою зобов'язували радянські і партійні органи на місцях упорядкувати і облікувати усі військові кладовища, занести їх до Книги пам'яті, встановити пам'ятники на великих братських могилах [1, 30-33]. Важливе значення для відродження краєзнавства на Черкащині, як і в цілому в Україні, мала підтримка аматорського руху дослідників "малої історії" вченими академічних установ. Зокрема, 3 червня 1949 року Президія Академії наук УРСР прийняла постанову про створення при відділі суспільних наук комісії по вивченню міст України, до складу якої увійшли відомі українські вчені Д.І.Мишко (голова), К.Г.Гуслистий, М.М.Ткаченко та інші. Відповідні теми рекомендувалося включити до планів наукової роботи академічних інститутів [2,2].
На початку 1950-х років, коли громадсько-політичне життя суспільства було обмежене рамками офіційної ідеології, потяг до вивчення історії рідного краю за відсутності широких можливостей своєї реалізації, проявлявся переважно у різних формах шкільного краєзнавства, яке на Черкащині мало досить чисельну базу свого розвитку. На початок 1950/1951 навчального року в краї було 994 загальноосвітні школи, в яких навчалося 296186 учнів і працювало 12547 вчителів [3,107; 304]. За їх участю в школах створювалися краєзнавчо-туристські гуртки і загони, набували поширення інші форми краєзнавчої роботи.
Згодом, в умовах хрущовської "відлиги", різні форми шкільного краєзнавства набули дальшого розвитку і дали чимало прикладів змістовної дослідницько-пошукової роботи учнів шкіл області, об'єднання яких носили тоді назву загонів червоних слідопитів. Їх діяльність спрямовувалась на встановлення імен воїнів, які визволяли міста і села Черкащини, налагодження зв'язків з їх родинами, пошук місць захоронення полеглих в роки війни земляків і воїнів-визволителів, налагодження зв'язків з їх родичами, обладнання музеїв, залів, кімнат та куточків бойової слави. У практику позакласної роботи увійшли екскурсії і туристичні походи краєм.
Юні слідопити Бобрицької восьмирічної школи Канівського району, наприклад, встановили імена і зібрали фотографії односельчан - учасників Великої Вітчизняної війни, знайшли місця загибелі і поховання Героїв Радянського Союзу Олександра Степанова, Дмитра Боєнка та Івана Аліменкова, які визволяли їх село у складі 206-ї стрілецької дивізії. Зібрані учнями матеріали лягли в основу створеної у 1967 році шкільної кімнати бойової слави. При створені музею двічі Героя Радянського Союзу генерала армії І.Д.Черняховського в селі Оксанино Уманського району слідопити місцевої школи написали 163 листи до людей, які знали героя. Історію 94-ї гвардійської Звенигородсько-Берлінської ордена Суворова дивізії написали учні Звенигородської школи-інтернату [19,183].
У 1967 році історичними та визначними місцями Черкащини пройшли близько 45 тисяч юних туристів, ще близько 100 тисяч учнів здійснили екскурсії рідним краєм. Зібрані матеріали поповнили експозиції шкільних музеїв та музейних кімнат області, які на початок 1968 року мали таку тематичну спрямованість: 424 музеї та кімнати В.Леніна, 236 кімнат бойової слави, 68 краєзнавчих музеїв та кімнат [20, 12-15].
Військово-патріотична тематика у краєзнавчому вихованні школярів та молоді продовжувала займати провідне місце і в наступні роки. Так, у 1970 році в Лисянському районі проведено цикл тематичних вечорів "Цих днів не змовкне слава", "Ніхто не забутий, ніщо не забуте", "Слава героям", під час яких земляки, родичі та однополчани героїв розповідали молоді про їх мужність, знайомили з документами і фотографіями. Учасники "Клубу ветеранів війни та праці" в Уманському районі організували для молоді вечір "Подвиги залишаються у віках", присвячений підпільникам та партизанам краю. В селах Балаклея, Мале Старосілля, Сердюківка, Попівка, Носачів - Смілянського, Гельмязів, Піщана - Золотоніського, Михайлівка - Драбівського районів та в багатьох інших населених пунктах області набула поширення традиція розпочинати церемоніал проводів юнаків на армійську службу біля пам'ятників полеглим воїнам [21, 1-4].
Робота шкільних пошукових загонів особливо активізувалася напередодні 30-річчя Перемоги. Юні слідопити Черкаської середньої школи № 11 розшукали могилу і зібрали документальні дані про Героя Радянського Союзу І.О.Онопрієнка, меморіальну плиту на честь якого в 1974 році було встановлено на Пагорбі Слави. Цікаві матеріали, зібрані учнями, знайшли відображення в експозиці