РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИКА І ФУНКЦІОНУВАННЯ СИНТАКСИЧНИХ ПОВТОРІВ У МОВІ ПОЕЗІЇ ШІСТДЕСЯТНИКІВ
2.1. Синтаксичні конструкції з повтором суб'єктної синтаксеми
Термін "суб'єкт" використовується в мовознавстві для позначення як логічних, так і граматичних категорій. Різні вчені дають неоднакові визначення, які ґрунтуються іноді на протилежних принципах. Наприклад, О.О.Потебня стверджував, що "суб'єктом ми називаємо річ пізнавальну і діяльну, тобто перш за все себе, наше "я", потім всяку річ, яка уподібнюється у цьому плані нам" [Потебня А.А. Синтаксис русского языка (цит. за статтею "Ще одна знахідка неопублікованих лекцій О.О.Потебні "Синтаксис русского языка") [Опришко 1985: 206-221]. У "Словнику лінгвістичних термінів" знаходимо таке визначення суб'єкта: "Суб'єкт (від латинського subjektus - який лежить унизу, який міститься в основі): 1) предмет судження, логічний підмет; 2) граматичний підмет" [СЛТ 1985: 296 ].
Поширеним є ототожнення понять "граматичний суб'єкт" і "підмет". Наприклад, академік І.І.Мєщанінов таким чином визначає підмет: "...підметом називається окремий член речення, який виражає суб'єкт" [Мєщанінов 1978: 207].
Підмет - це той член предикативної пари, який виражає суб'єктність, персональність (Г. Золотова, В. Бабайцева, І. Вихованець, А. Загнітко).
Загальні принципи розмежувань головних і другорядних членів речення випливають із формально-граматичної організації речення [Вихованець 1993: 73]. Відповідно до синтаксичної традиції головні члени утворюють предикативну основу речення. "Предикативною парою" головних членів речення, які формують двоскладне утворення в українській мові, називає О.С. Мельничук підмет і присудок [Мельничук 1966: 117].
Деякі дослідники розглядають поняття "суб'єкт" тільки як компонент семантичної структури речення. Так, Н.М.Арват зазначає: "семантичний суб'єкт - це другий головний компонент смислової структури речення, що позначає предмет, який є носієм активної чи статальної предикативної ознаки, причиною, початком або джерелом дії, процесу чи стану, а також предмет, з орієнтацією на який оцінюється предикативна ознака ситуації" [Арват 1976: 41]. За М.Я.Плющ, "семантичний суб'єкт є носієм ознаки, вираженої предикатом, і цю позицію може зайняти передусім іменник конкретного значення" [Плющ 1986: 6]. Для Н.Ю.Шведової суб'єкт - це "той (те), від кого (чого) спрямована дія, стан, сприймання, співвідношення (в широкому розумінні, включаючи володіння) або ознаку" [Шведова 1973: 464].
Часто дослідники визначення суб'єкта пов'язують із валентними можливостями дієслова-предиката. Наприклад, С.Д.Кацнельсон пропонує таке визначення суб'єкта: "..це єдиний аргумент одномісного предиката, який наділений функцією теми і, як правило, притягує до себе інтенцію предиката" [Кацнельсон 1974: 109].
Підмет означає предмет, якому з боку присудка приписується предикативна ознака. Підмет є завжди означуваним і виступає у двоскладному реченні носієм ознаки, яку утворює присудок чи володіє нею. На думку багатьох лінгвістів (Н.Д. Арутюнова, В.В. Бабайцева та ін.), підмет переважно виражається ідентифікованими словами, які дозволяють "адресату мовлення вибрати потрібну річ з поля його безпосереднього або опосередкованого сприйняття" [Арутюнова 1976: 326]. Цим самим підмет, позначаючи щось, прив'язує речення до конкретної ситуації, оскільки "виступає знаковим замісником предмета" [Арутюнова 1976: 329]. Саме підмет дозволяє "зачепити висловлення за світ" [Арутюнова 1976; Арутюнова 1982], але це зачеплення буває різного плану.
Отже, поняття "суб'єкт" по-різному кваліфікується мовознавцями, які у лінгвістичних визначеннях суб'єкта керуються такими основними ознаками: 1) субстантив у синтаксичній функції лише підмета; 2) субстантив у синтаксичній функції підмета чи керованого другорядного члена речення, що позначають носія стану; 3) тема - та частина речення, що містить відому інформацію, на якій ґрунтується повідомлення.
Розглянемо представлені в мовознавчій літературі класифікації суб'єктної синтаксеми. Так, суб'єкт розглядається як елемент семантичної структури речення. До центральних категорій семантичної структури речення належать: 1) предикативна ознака, тобто ознака, яка виявляється в об'єктивно-модальному плані; 2) суб'єкт як продукувач дії чи носій стану; 3) об'єкт як той предмет, на який спрямована дія чи звернений стан.
Суб'єкт належить до елементарних синтаксичних категорій. Розрізняють такі його типи: елементарні, основні й неелементарні, неосновні семантичні категорії та, відповідно, елементарні та неелементарні члени речення. До елементарних семантичних категорій належить предикативна ознака (дія чи стан), суб'єкт й об'єкт: 1) суб'єкт дії; 2) суб'єкт стану, об'єкт дії; 3) суб'єктно-обставинні кваліфікатори; 4) об'єктно-обставинні кваліфікатори. Категорія суб'єкта - це категорія носія предикативної ознаки: продукувача дії чи носія стану. Виділяють два спільних значення: суб'єкт дії, активної діяльності й суб'єкт недіяльного, неактивного стану. Семантична класифікація суб'єктів спирається на класифікацію предикативних ознак - дій і станів, наприклад: суб'єкт конкретної фізичної дії, суб'єкт мовленнєвого акту, суб'єкт існування, суб'єкт внутрішнього стану тощо [Русская грамматика 1980: 127-129]. До неелементарних належать усі семантичні компоненти з різними означуваними значеннями. Відповідно, структури, які не включають до свого складу неелементарних семантичних компонентів, можна назвати елементарними, а структури, які мають у своєму складі неелементарні семантичні компоненти - неелементарними, розширеними семантичними структурами [Русская грамматика 1980: 125].
Відповідно до здатності предиката поєднуватися з тим чи іншим суб'єктом, учені виділяють такі підтипи суб'єктної синтаксеми: 1) суб'єкт існування; буття; 2) суб'єкт стану; 3) суб'єкт належності; 4) суб'єкт сприйняття [Загнітко 2001: 284-285].
Суб'єкт на семантико-синтаксичному рівні (суб'єктна синтаксема) як мінімальна одиниця репрезе