РОЗДІЛ 2
ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВОВОГО ЗАКОНУ - ЯК ОСНОВА
РЕАЛІЗАЦІЇ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА
У цьому розділі роботи на основі сучасного праворозуміння доводиться необхідність верховенства правового закону в реалізації принципу верховенства права правовою державою та громадянським суспільством. Головним змістом верховенства правового закону визначається забезпечення правового змісту всіх інших нормативно-правових актів, які в силу цього верховенства можуть бути тільки нормативно-правовими актами, як за своїм змістом, так і за своєю сутністю. Таким чином, правовий закон своєю сутністю визначає правовий зміст та таку ж сутність всіх нормативно-правових актів, перетворюючи їх на акти, які закріплюють принципи гуманізму та справедливості та забезпечують реалізацію прав людини і громадянина. Оскільки становлення верховенства правового закону в системі нормативно-правових актів вимагає провідної ролі держави у цьому процесі, у розділі проаналізовано особливості підзаконного правового регулювання та юридичних гарантій верховенства правового закону. Сформульоване поняття механізму забезпечення правового характеру нормативно-правових актів, що видаються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування у відповідності з Конституцією та законами України. Розгляд соціальних гарантій реалізації верховенства правового закону дає підстави для визначення виключного значення народного суверенітету та інституту парламентаризму у цьому процесі. Шляхом виявлення соціальної цінності правового закону та його зв'язків з громадянським суспільством, режимом законності, правовою культурою суспільства та правовим вихованням, доводиться головна ідея розділу - про неможливість реалізації конституційного принципу верховенства права без досягнення законом правового змісту і сутності та без верховенства правового закону в системі нормативно-правових актів.
2.1. Поняття верховенства правового закону та його соціального призначення
Зміст верховенства правового закону визначається особливою сутністю правового закону, а також реалізацією цією правової сутності через усі нормативно-правові акти держави. Таким шляхом реалізується головна мета верховенства правового закону - досягнення режиму правозаконності та послідовне ствердження принципу верховенства права у всіх сферах державного та суспільного життя. Верховенство правового закону розглядається однією з найважливіших умов забезпечення ефективності законодавчого регулювання в умовах громадянського суспільства, демократичної та правової держави. Воно є результатом нового розуміння права та переоцінки ідеї принципу верховенства закону. Таку точку зору поділяють А.Р.Мацюк, П.Ф. Мартиненко, Є.А.Тихонова, А.П.Заєць, Є.В.Назаренко[80,95]. Сутність правового закону, яка визначає його верховенство та реалізує у всій системі нормативно-правових актів принципи справедливості і гуманізму, природні права і свободи людини, визначає також соціальну цінність верховенства правового закону.
Верховенство закону, як умова ефективності правового регулювання, розглядалась як необхідність з давніх часів. Набувши особливої актуальності в сучасну епоху, питання верховенства закону, однак, спершу мало зміст, відмінний від сучасного праворозуміння. Спершу, необхідність верховенства закону, як єдиної формалізованої норми права, бачили в забезпеченні правопорядку взагалі. Іммануїл Кант вважав закон настільки священним та недоторканим, що " варто лише практично піддати його сумніву, тобто хоча б на мить призупинити його дію, як це вже стає злочином"[42]. Такі погляди на необхідність верховенства закону були розвинуті в роботах російських вчених дореволюційного періоду. Не вбачаючи можливим реалізувати ідею правової держави без верховенства закону, Сергій Котляревський збагатив розуміння цієї категорії ознакою справедливості. Він зазначав, що верховенство закону має сенс лише тоді, якщо закон справедливий і його реалізація є забезпеченням цієї справедливості. Таким чином, вчений наблизився до розуміння верховенства закону через його правовий зміст[64-1].
2.1.1. Наукове обґрунтування поняття верховенства закону. Об'єктивне визначення факторів, що викликають необхідність верховенства закону, було зроблено вже у радянський період на основі різних юридичних ознак закону, чи кінцевої мети законотворення. Так, А.В.Міцкевич зазначав, що "послідовне втілення принципу верховенства закону в системі нормативно-правових актів забезпечує найбільш повне волевиявлення інтересів народу в нормах права"[83]. С.Л.Зівс вбачав у верховенстві закону найголовніший елемент ієрархічної будови системи джерел права[39]. В.М. Баранов вважав, що для "будь-яких конкретизуючих та доповнюючих правових норм всякий відступ від принципу верховенства закону, його неточне гносеологічне та соціально-юридичне відображення, без сумніву означає появу хибної по суті правової норми"[11-2]. Загальновизнаною була думка про те, що "принцип верховенства закону полягає в тому, що закони...завжди виступають як первинні акти, норми яких отримують конкретизацію та розвиток в актах підлеглих органів... Первинний характер норм встановлюваних вищим органом представництва входить як суттєвий елемент в поняття закону"[150-1].
Особливість розуміння природи верховенства закону національною юридичною думкою була сформована визнанням вищого авторитету законодавчого органу, як демократичного виразу суверенної волі народу. Наприклад, основу верховенства закону в системі нормативних актів П.О. Недбайло пов'язував з виключністю компетенції законодавчого органу. Верховенство закону оцінювалось ним як необхідна складова режиму законності, змістом якого є "точне визначення в законодавстві широких і демократичних прав і обов'язків громадян та забезпечення їх здійснення, неухильне дотримання та виконання правових правил, а також правомірність дій державних установ та службових осіб"[86]. Звертає увагу те, що при визначенні режиму законності, як