РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ
2.1. Сутність і структура педагогічної техніки як наукової категорії
Як відомо, сутність будь-якого поняття повинна відображатись у його визначенні. Шляхом цілеспрямованого аналізу та узагальнення встановлено, що підходи до визначення сутності поняття "педагогічна техніка" досить різноманітні. Аналізуючи дефініції, сформульовані сучасними дослідниками, визнаємо їх, без сумніву, плідними. Багатоаспектність формулювань показує проблему як феноменальне педагогічне явище, сутність якого визначити однозначно достатньо складно. Передусім звернемось до семантики понять "техніка" і "педагогічна техніка", щоб виділити їх смислове значення. У довідковій літературі трактування двояке. Перше формулюється так: "Техніка - це ... сукупність навичок і прийомів у будь-якому виді діяльності, майстерності" [172, 506]. За тлумаченням інших словників та енциклопедій [173; 192; 195; 171] поняття визначають як поєднання засобів праці, як використання знань і умінь на практиці, як володіння ними в якихось справах тощо. Щодо педагогічної техніки, то в педагогічній енциклопедії [135] термін використовується у значенні "... методів чи прийомів, за допомогою яких вважається найбільш доцільним отримання та закріплення навичок в учнів" [135, 531]. У педагогічному словнику [137] поняття трактується дещо по-іншому: "Сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку та ефективну організацію навчальних занять" [137, 478]. В українському педагогічному словнику педагогічна техніка визначається як: "... комплекс знань, умінь, навичок, необхідних педагогу для чіткої й ефективної організації навчальних занять, ефективного застосування на практиці обраних методів педагогічного впливу як на окремих учнів, так і на дитячий колектив у цілому" [38, 329]. У короткому довіднику з педагогічної технології педагогічна техніка розуміється, як "... елемент педагогічної технології, який складається із системи умінь, що забезпечують педагогу підготовку його організму (психофізичного апарату) як інструмента впливу" [89, 55]. У глосарії сучасної освіти дефініція така: "Комплексне використання педагогом знань, умінь і навичок, необхідних для ефективного застосування на практиці вибраних ним методів впливу" [34, 225-226]. Як бачимо, в довідковій літературі наявна еволюція визначень та різні підходи до тлумачення поняття. Найбільш прийнятним для нас є визначення, де ключовим вважається поняття впливу, що, на нашу думку, є основоположним.
Продовжимо аналіз цього поняття у контексті наукових досліджень. Вищеподаний (у І розділі) матеріал свідчить про те, що в науковому світі розробка означеної проблеми набула певного поширення. Зрозуміло, що в наукових роботах відображені авторські обґрунтування сутності поняття і його дефініції. Слід зазначити, що до нинішнього часу не відпрацьована в повному обсязі загальна концепція сутності, змісту, принципів, форм і методів, прийомів і засобів, умінь і навичок педагогічної техніки. Єдина науково обґрунтована дефініція також відсутня, про що засвідчує аналіз підручників та посібників із педагогіки для вищої школи, проведений нами у рамках дослідження. Із 19 підручників та посібників тільки в семи згадується і пояснюється це поняття. Причому, в різних авторських інтерпретаціях. Це підтверджує думку, що педагогічна техніка як наукова категорія на сучасному етапі, фактично, перебуває на стадії становлення. Щоб визначитись у власній позиції і, по можливості, посприяти процесу становлення й подальшого розвитку цієї категорії, нам було важливо проаналізувати теоретичні підходи тих дослідників, які приділяють особливу увагу цій проблемі. Контент-аналіз дав змогу не тільки виявити різні підходи до визначення сутності поняття та структурування педтехніки, а й побачити загальне, типове, що лежить в його основі. Для нас важливо було проаналізувати такі позиції дослідників: "До якого родового поняття вони відносять педагогічну техніку як видове? Що складає її основу? Що вона забезпечує? Яка авторська дефініція поняття? Яка структура педагогічної техніки?"
Підходи до цього явища 25 науковців подаються у додатку (додаток А).
Порівняльний аналіз дав можливість виявити, що більша половина дослідників вважає педагогічну техніку структурним елементом педагогічної майстерності. На думку інших, педагогічна техніка - це компонент техніки особистісної праці, педагогічного спілкування, педагогічної технології, професійної діяльності, педагогічної культури вчителя. Ми схиляємось до думки більшості дослідників, оскільки, як відомо, педагогічна майстерність - це високе мистецтво виховувати. Для аргументації позиції стосовно того, що педтехніка є структурним компонентом педмайстерності, звернемося до визначень сутності цього поняття. Зокрема, ряд науковців (Н.В. Кузьміна, М.І. Дяченко та Л.О. Кандибович, Н.М. Тарасевич, В.М. Коротов, О.Т. Мороз, І.Ф. Харламов) ключовими словами у визначенні педмайстерності вважають високий рівень, високе мистецтво, умілість. Наприклад Н.В. Кузьміна визначає поняття як "... вищий рівень педагогічної діяльності" [96, 20], О.Г. Мороз як "... досконале, творче виконання учителем професійних функцій на рівні мистецтва" [121, 4], М.І. Дяченко та Л.О. Кандибович як "... як високий рівень професійної діяльності викладача" [46, 169]. Педагогічна ж техніка, як своєрідний інструмент впливу на вихованців, є також мистецтвом - мистецтвом тонкого дотику до особистості учня у процесі педагогічної взаємодії при виконанні своїх функцій у ході професійної діяльності. Саме тому, на нашу думку, педагогічна техніка є органічним елементом педагогічної майстерності.
Виявлена різниця у поглядах науковців щодо того, що лежить в основі педагогічної техніки. 48% дослідників вважають, що в основі - емоційно-виразні засоби,52% називають - уміння й навички (спеціальні, технічні, професійні, елементарні і складні, раціональні), 32% з останніх додають до цього й прийоми впливу, 8% - систему спеціальних знань, 20% називає, окрім умінь і навичок, форму орган
- Київ+380960830922