РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ В. ГНАТЮКА ЯК ОСОБИСТОСТІ, НАУКОВЦЯ
ТА ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА
Життєвий шлях Володимира Гнатюка позначений багатогранною науковою і громадсько-політичною діяльністю. Він - фольклорист, етнограф, мовознавець, літературознавець, історик, філософ, публіцист, активний громадський діяч і визначний організатор української науки. Володимир Гнатюк настільки різнобічна і могутня постать в українському суспільно-національному та науковому процесах кінця XIX - перших десятиліть XX ст., що вивчення його творчості вказує не лише на важливе значення цієї особистості в історії нашого народу, а й дає змогу глибше зрозуміти обставини відродження західноукраїнських земель у той час, з'ясувати причини і характер подій, що відбувалися в Україні взагалі.
Володимир Михайлович Гнатюк народився 9 травня 1871 року в селі Велесневі теперішнього Монастириського району Тернопільської області в родині освіченого дяка-селянина. Він був старшим у багатодітній селянській сім`ї. Батько був дрібним землевласником, тому поряд із сільським господарством займався ще й ткацтвом, щоб прогодувати сім`ю. Привчав до цього ремесла і дітей [65:4].
З раннього дитинства Володимир знаходився в атмосфері, яка вплинула на формування його характеру і світогляду. З перших років життя його оточували прості добрі люди. Батьки та родина виховували Володимира в дусі українських традицій, прищеплювали любов до рідної землі, до народної творчості. Хата Гнатюків була осередком народних традицій: і батько, і матір знали безліч фольклорних творів. Дідусь по матері Ілля Савицький розказував йому багато казок, а бабуся Марія та матір Василина співали різноманітні народні пісні. "Крім того, - згадував В. Гнатюк, - двері нашої хати майже не закривалися перед різними людьми, що пересиджували у нас цілими годинами та забавлялися або різними оповіданнями, яким я залюбки прислухався та переймав їх, або відчитуванням всяких новинок із газетки, яка все в нас була, та книжок" [185:3].
З п`яти років під керівництвом батька, людини освіченої і глибоко релігійної, В. Гнатюк навчався грамоті. Початкову школу Володимир відвідував у своєму рідному селі. З ранніх шкільних років його цікавили більше, ніж навчання, народні пісні, казки, легенди, перекази, анекдоти та інші фольклорні жанри [186:арк. 1].
Восени 1883 р. батько повіз його на навчання до міста Бучача, проте Володимир не зміг вступити до гімназії і був змушений пройти курс у так званій "нормальній" народній школі. Лише у 1885 р. його прийняли до першого класу Бучацької нижчої гімназії.
Від природи жвавий і темпераментний хлопець ніяк не міг змиритися зі схоластичними порядками гімназії. Це приводило до частих конфліктів з викладачами. Він належав до середніх учнів за успішністю навчання. Відмінні оцінки мав тільки з української мови та співів [162:арк. 52].
В народній школі у Володимира виявився потяг до записування улюблених творів. Велике враження на нього справила антологія поезії, яку видало студентське товариство "Академічне братство", звідки він переписав у свій зошит цілу низку віршів. Згодом В. Гнатюк записав туди тексти казок і пісень, які пам`ятав з дитинства. "Я не мав ніякої тоді означеної мети, - згадував В. Гнатюк у своїх автобіографічних нотатках, - і записував пісні лише тому, що вони мені подобалися. Але збірка збільшилася, особливо в часі вакацій. До 1889 р., в котрім я скінчив нижчу гімназію, в ній було вже коло 500 пісень" [185:10].
У 1889 р. з'явилася можливість опублікувати цю збірку. Варто зазначити, що, окрім пісень, в ній нараховувалося майже 100 казок. Зібрані матеріали В. Гнатюк подав до москвофільської газети "Новый галичанин". Та, на жаль, редакція газети опублікувала лише 7 пісень. Інші тексти, що стосувалися цієї збірки, безслідно зникли через припинення видання газети [57:16].
Початок його публіцистичної діяльності припадає на період навчання у Бучацькій гімназії. У 1888 р. В. Гнатюк опублікував у бережанській газеті "Посланник" кілька невеликих заміток, а в 1889 р. - статтю "Рукомиш" [187:271].
Після закінчення 4 класу нижчої гімназії, у 1890 р. він вступив до 5 класу Станіславської вищої гімназії. У гімназії на цей час панував дуже суворий режим. Директор І. Керек'ярт забороняв учням будь-яку позашкільну діяльність. Учням не дозволялося друкувати статті або інші матеріали в пресі, читати прогресивну літературу, брати участь у позашкільних гуртках. Таким чином, публіцистична діяльність В. Гнатюка припинилася на чотири роки [58:25-26].
Під час навчання у Станіславській гімназії В. Гнатюк не видав жодної статті. У цей період він приділяв посилену увагу збиранню пісенного і прозового фольклору. Це не заважало Володимирові успішно навчатися. Так, у повідомленні Крайової президії у Львові йшла мова про призначення йому стипендії: "Його ексциленція намісник повідомив Крайову президію листом № 19164 від 19 березня 1891 р., що призначає панові В. Гнатюку стипендію з монастирської фундації 100 (сто) злотих щорічно. Цю стипендію пан може отримувати аж до закінчення навчання в публічних школах, якщо внаслідок відповідної поведінки Ваші успіхи в навчанні завжди будуть добрі і якщо Ви не дістанете безкоштовного утримання в якомусь публічному виховному закладі" [98:арк. 17].
Володимир Гнатюк продовжував відкривати світ народної творчості. Як свідчить листування В. Гнатюка, у збирацькій діяльності його підтримували не лише батьки, а й селяни, які з великим задоволенням співали пісні та розказували казки і завжди з нетерпінням чекали приїзду Гнатюка на канікули, щоб подати йому нові матеріали. Так, в одному з листів до сина Володимира батько писав: "Кланяються і поздоровляють тебе твої співаки і співачки, і просять, щоби ти приїхав на вакації, і щоби призбирав якнайбільше пісень світських і також набожних кавалків, щоби научив їх співати, просять може, би ти купив збірник пісень розмаїтих" [99:арк. 15]. В. Гнатюк завжди знаходив можливість привезти в село нові видання чи то пісень, чи казок, н