РОЗДІЛ 2
Сутнісно-змістовна характеристика комерційного суду за Особливим положенням для
Одеського комерційного суду 1835 року
2.1 Характеристика соціально-економічного розвитку Одеси в дореформений період
Заснування в Одесі комерційного суду на французький зразок, зробило її зовнішню
торгівлю привабливою для іноземців, сприяло інтеграції Одеси до міжнародного
ринку.
18 листопада 1815 року Одеським градоначальником та Херсонським воєнним
губернатором був призначений граф Олександр Федорович Лонжерон. Згодом, за
клопотанням Лонжерона посада Одеського градоначальника була відокремлена від
посади губернатора. "Височайшим" указом від 25 травня 1820 року адміністрація
міста і турбота про його повсякденне життя були передані у відання
градоначальника. На цю посаду був призначений голова Одеського комерційного
суду, дійсний статський радник Микола Якович Трегубов.
16 квітня 1817 року у житті Одеси відбулася важлива подія: було затверджено
порто-франко, впровадження якого, проте, відбулося тільки 4 липня 1819 року,
коли була визначений митний кордон і побудовані Херсонська і Тираспольська
митниці для пропуску за лінію порто-франко обкладених митом товарів [97,
с.19].
Урядовим указом від 7 травня 1823 року на посаду Новоросійського
генерал-губернатора і повноважного намісника Бессарабської області був
призначений граф Михайло Семенович Воронцов.
Державний розум і цілеспрямований характер разом з особистою освіченістю М.
Воронцова визначили для півдня Російської імперії самостійну і єдино виправдану
аграрну політику, яка беззаперечно стала подією для всієї країни, маяком і
надією для суспільства на майбутні реформи.
Основним багатством цього регіону були чорноземи. М. Воронцов добре знав це і
намагався перетворити Новоросійський степ у головну житницю Європи. Для
торгівлі зерном необхідно було розвивати берегову інфраструктуру,
удосконалювати і розбудовувати портові споруди. Здійснення задуманого мало
привести до зростання доходів від експорту хліба і накопичити капітал так
необхідний для розвитку промисловості, вигоди від якої не поступалися прибуткам
від торгівлі і землеробства. Завдяки М. Воронцову, на південних землях
розвиваються нові галузі сільського господарства: вівчарство і виноградарство.
У грудні 1828 року М. Воронцов отримав імператорський дозвіл на заснування в
Одесі Товариства сільського господарства Південної Росії, яке діяло на підставі
складеного ним же Статуту.
З першого дня свого створення Товариство стало надійним інструментом проведення
аграрної політики. Ринкові відносини визначили весь подальший хід розвитку
сільського господарства.
Основою капіталістичного перетворення сільського господарства стало виробництво
товарного зерна. Зразковим веденням справ у власних маєтках М. Воронцов був
прикладом для інших поміщиків-новаторів. Товарне зернове господарство стало
головним джерелом прибутків місцевих поміщиків.
Розширення посівних площ за рахунок цілинних земель Степової України з року в
рік збільшувало прибутки тих, хто займався виробництвом товарного зерна для
продажу його на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Разючі зміни в економіці сільського господарства Півдня пояснювались у першу
чергу попитом міжнародного хлібного ринку на якому Російська імперія мала
зайняти свою нішу. Швидкий розвиток промисловості і збільшення чисельності
міського населення в країнах Західної Європи з кожним роком підвищували попит
на хліб, який вивозився зі Східної Європи і, перш за все, з терен Російської
імперії у володіннях якої знаходилися найбільші в світі площини родючих земель,
зручних для розвитку торгового зернового господарства. Особливо швидкими
темпами зростав попит на хліб у Великобританії, де на гребні промислової
революції капіталістичні відносини розвивалися досить бурхливо. Статистика
стверджує, що у воронцовські часи кожний третій англієць їв хліб, вирощений на
теренах Російської імперії. У зв'язку з цим розширилися можливості збуту
сільськогосподарських продуктів до Європи, виникли сприятливі умови для
виробників зерна Степової України для розширення виробництва товарного зерна
для продажу його за кордон. Особливим попитом користувалося зерно ярової
пшениці – арнаутки, яка складала основну статтю хлібного експорту країни.
Особливим попитом ця високотоварна пшениця користувалася в Італії, де з неї
виготовляли національний продукт – макарони. Проте арнаутка мала стратегічне
значення і для Російської імперії, оскільки з неї отримували не тільки відмінні
макарони, але й першосортні сухарі і галети для Російського флоту. З озимих
сортів особливою популярністю користувалася гірка, яка мала не такі великі
зерна як арнаутка, але не поступалася їй за смаковими якостями.
У воронцовські часи не припинявся попит Франції, Італії, Великобританії і інших
країн на хліб, сало, коров'яче масло, рибну ікру, хутро, шкіру тощо з
Російської імперії. Зручність перевезень сільськогосподарської продукції
Степової України через Одеський порт заохочувала розвиток тут товарного
землеробства і тваринництва. Ринкова економіка зародилася в Одесі в
рішельєвські часи, але панувати в сільському господарстві стала тільки в епоху
Воронцова.
Революційні перетворення у сільському господарстві на українських землях були
дуже схожі на американський шлях розвитку аграрних відносин. На просторах
Степової України створювались селянські господарства фермерського типу, які
належали вільним хліборобам – багатим колоністам, державним селянам і міщанам.
Їхня роль в економіці Новоросійського краю і Бессарабії постійно зростала.
Революційні зрушення у землеробстві створили тут передумов
- Київ+380960830922