РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Об’єкти і методи клінічного спостереження
Під нашим спостереженням знаходилося 155 осіб обох статей віком від 20 до 60
років з одиничними вогнищами хронічного верхівкового періодонтиту. Розподіл
хворих на групи основну та порівняння проводили за віком і статтю згідно
рекомендацій, прийнятих міжнародною медичною статистикою [177, 179, 180], що
подано у табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Розподіл хворих основної групи та групи порівняння за віком і статтю
Вік,
роки
Основна група
Група порівняння
чоловіки
жінки
разом
чоловіки
жінки
разом
абс
абс
абс
абс
абс
абс
20-29
18
19,35
27
29,03
45
48,38
14
22,58
22
35,48
36
58,07
30-39
12
12,90
14
15,04
26
27,94
8,06
12,9
13
20,97
40-49
5,38
6,46
11
11,84
4,84
8,06
12,9
50-59
4,3
7,54
11
11,84
3,24
4,84
8,06
Разом
39
41,94
54
58,06
93
100,0
24
38,71
38
61,29
62
100,0
Серед обстежених в обох досліджуваних групах переважали хворі у віці 20-39
років – 76,32% та 79,04% відповідно. Більшість хворих становили жінки, а саме
58,07% у основній та 61,28% у контрольній групах.
У всіх хворих обох груп діагностовано різні клінічні форми хронічного
верхівкового періодонтиту. На момент обстеження у даних хворих не було виявлено
соматичних захворювань, що могло б вплинути на стан ПОЛ та АОС в організмі, а
звідси і на показники, отримані в результаті досліджень. Всі уражені хронічним
запальним процесом верхівкового періодонту зуби були однокореневими, з добре
прохідними кореневими каналами. Це дало змогу створити оптимальний доступ до
періапікального вогнища з метою впливу на нього медикаментною композицією з
антиоксидантами.
Діагноз визначали за міжнародною класифікацією стоматологічних хвороб на основі
МКХ-10 [23, 134], залучаючи систематизацію захворювань верхівкового періодонту
за Лукомським [117]. Клінічна характеристика хворих основної групи та групи
порівняння з різними формами хронічного верхівкового періодонтиту наведена у
табл. 2.2.
Таблиця 2.2
Клінічний розподіл хворих основної групи та групи порівняння
Діагноз
Основна група
Група порівняння
абс.
абс.
Хронічний гранулюючий періодонтит
32
34,41
20
32,26
Хронічний гранульоматозний періодонтит
15
16,13
10
16,13
Хронічний фіброзний періодонтит
18
19,35
14
22,58
Загострення хронічного періодонтиту
28
30,11
18
29,03
Всього:
93
100,00
62
100,00
Як видно з даних табл. 2.2, найбільшу кількість у основній (34,41%) та
контрольній (32,26%) групах складали хворі з хронічним гранулюючим
періодонтитом – найактивнішою формою хронічного верхівкового періодонтиту, при
якій спостерігається максимальне число загострень та ускладнень.
Кількість хронічних гранульоматозних періодонтитів у основній та у контрольній
групах становила по 16,13%. При виборі методів лікування цієї патології, ми
поділяємо думку багатьох авторів про необхідність, у більшості випадків,
хірургічного видалення періапікального вогнища [99, 143, 157, 116].
Оскільки хронічні фіброзні періодонтити розглядаються як найбільш доброякісна
форма ураження верхівкового періодонту і багато авторів вважають такий стан
результатом ефективно проведеного лікування гострих та деструктивних форм
хронічних періодонтитів [99, 116], тому у нашій вибірці вони були представлені
невеликою кількістю випадків і складали в основній групі 19,35%, а в
контрольній – 22,58%.
Хронічні періодонтити у стадії загострення були діагностовані у 28 (30,11%)
хворих основної групи та у 18 (29,03%) контрольної. Така клінічна однорідність
розподілу пацієнтів обох груп сприятиме отриманню достовірніших результатів
щодо ефективності застосування досліджуваної медикаментної композиції з
антиоксидантами.
Стан хворих з хронічними верхівковими періодонтитами встановлювали на підставі
з’ясування скарг, анамнезу та об’єктивних даних, а також додаткового методу
обстеження – рентгенографії. Серед скарг особлива увага приділялась
самовільному болю в ураженому зубі, болючості при накусуванні на нього,
наявності нориці та виділень з неї. В анамнезі встановлювали термін перебігу
захворювання, відсутність чи наявність загострень, час виникнення останнього
загострення, попереднє лікування та його ефективність. Під час об’єктивного
обстеження з’ясовували наявність чи відстутність болю при перкусії, пальпації
альвеолярного паростка в проекції верхівки кореня ураженого зуба, присутність
симптомів набряку та гіперемії слизової оболонки ясен у проекції верхівки
ураженого кореня. Перед лікуванням проводили забір ротової рідини у пацієнта
для визначення концентрації аскорбінової кислоти.
З метою полегшення обробки результатів лікування усі зібрані в результаті
клінічних досліджень дані заносили у розпрацьовану нами карту, яка подається у
додатках (Д. А).
Застосуванню композиції на основі антиоксидантів при лікуванні хворих на
хронічний верхівковий періодонтит передувала розробка раціонального складу
лікарської форми, компоненти якої були оптимально підібрані (мас. %):
в-каротин – 1%;
натрію тіосульфат – 15%;
декаметоксин – 0,05%;
диметилсульфоксид (димексид) – 10%.
Для надання композиції з антиоксидантною дією протимікробних властивостей та
покращення впливу на заапікальні тканини до її складу було введено декаметоксин
та диметилсульфоксид.
Декаметоксин – антисептик, який належить до розряду бісчетвертинних амонієвих
сполук, тобто сполук з детергентними властивостями, володіє широким спектром
антимікробної дії. Він активний щодо грампозитивних і грамнегативних
мікроорганізмів, дріжджоподібних гри